Цирі

petro_gulak — 30.07.2023 Продовжую читати дивні оповідки. Ось у цій дуже цікаво поєднуються класичне «право несподіванки» імені Ґеральта з Рівії та інший відомий сюжет – зараз побачите, який саме. Правопис та фонетика наближені до загальнолітературних.



ЯК БОГИНІ ХОТІЛИ ДІСТАТИ ДИТИНУ.

Ходили дівчата і хлопці на вечорниці. І їдна дівчина сподобала си парубка їдного і дуже його любила і хтіла сі за него віддати. Але він не хтів її і сватав інакшу. Та й та дуже плакала, все ходила за ним і просила, щоби він її сватав. А він сі взлостив та й каже: «Як напрядеш за ніч штуку мітків, то ті возьму. – Тая знов плаче; каже: «Де ж я годна за їдну ніч штуку мітків напрясти!» Прийшла до дому та й сі журить. Але приходять до неї такі богині – розпатлані, розчихрані, волосся розпущене – і кажуть до неї: «Що нам дась, то ми тобі напрядемо». Вона каже: «Та вже що схочете, то вам дам, но щоби сти мені напряли. Вони кажуть: «Запиши нам тоє, що ще не маєш, то ті напрядем». Вона не знала, що то, та й каже: «Чиму, запишу». – Записала їм, а вони сі – щось їх дванадцять – та й по міткові – напряли до раня. Та й той подививсі, що вона напряла, те й вже мусів ї взяти той хлопець.

Вона сі віддала та й щось за рік мала дитину. Приходять до неї вночі богині та й кажуть: «Дай нам тоє, що-сь записала, дай нам дитину». – Та настрашиласі, каже: «Як я можу вам дитину дати, я що знала, то записувала!» – «А як нє, – кажуть, – то відгадай, як ми сі називаємо, то дитини не будимо брали». – Та так гадає, то так, то сяк, але розмаїто: може Каська, може Марина, може Ганька, і не годна відгадати. І ті так приходили біз кілька ночів до неї. А її чоловіка все не було вдома, бо ходив до двора на роботу. Але раз він йшов вечір зо двора, дивитсі, а там на леді якісь возятьсі і все кричать: «А вона нам то Марина, то Горпина, то Ганька, то Ксенька, а ми собі Феньки, Феньки!» – Та й він прийшов додому та й каже до неї: «А то чуєш, жінко, там на ставу все щось сі возить і кричить, все: «А вона нам то Горпина, то Марина, то Ганька, то Катерина, то Ксенька, а ми собі Феньки, Феньки». – Tа й вона сі здогадала, що то тії богині певно возилисі, і втішиласі, що вже знає, як вони сі називають.

Та й на другий день він знов пішов до двора, та й вони знов прилетіли та й кажуть: «Скажеш нам чи неє, як ми сі називаєм?» – Та й тая бере там, вгадує, каже: «Може так, може так», а нарешті: «А може: Феньки?» – А тії ха-ха-ха – засміялисі, та й кажуть: «Ну, то вже твоя дитина!» Та й полетіли. А тая сі тішить, що вже відгадала. І вже від товди не приходили більше. Вже ї дали спокій.

(Зап. у Теклівці, Скалатського пов., від Насті Бучинської. ЕЗ, т. 33, 196–197.)

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Ранее
• Архив