"Битва націй", 3 травня. Останній день

kamienczanka — 04.05.2011
Синоптики не помилились, було сонячно і тепло, зганяла на останній день БН.


Ранок знову почала з роздивляння табору.


На сонечку все виглядає веселіше.


Під замковим мостом гамірно і людно: там виблискує обладунками збірна канадської провінції Квебек.


Крім обладунків вони в Хотин привезли щось ТАКЕ, щось магічне: потім всі, з ким говорила, вимовляли "Квебек" з радісно-мрійливою посмішкою. Зачарували канадці народ, коротше. Чаклуни і відьмаки з капами в зубах :о).



Ознака цивілізованого світу: неповносправні там нормальна і активна частина суспільства.

Ще одна ознака: посмішки. Як би й собі навчитися бути більш усміхненою?


Е, як виглядає, да? Пафосно, лискуче - але чомусь дуже мило і наївно.


Канадці охоче позували і фотографувались з усіма бажаючими.


А пропос позування і постановочних кадрів: нелегка робота фотографа.


Ой! Софія підросла за рік. Канадці і Максим Шишкін з російської збірної. Прокляття Битви Націй - мілка і дуже масова мошкара. Скрізь була.


Небо було ну не те щоб чорне від неї, але в цяточку.


Поки канадці красуються, на полі бою йде фінальний поєдинок за перше місце - між Сергієм Уколовим, 115-кілограмовим професійним фехтувальником, і Іваном Васільєвим. Мені подобається Іван Васільєв - той, що в Большом, танцівник, дарма що коротконогий. Але цей Іван - це не той Іван, це якийсь інший - із збірної Росії. Всі чотири фіналісти в поєдинках "1 на 1" були росіянами. Радикальні націоналісти можуть втішатися хіба тим, що східні сусіди самі з собою чубилися.


Уколова мають пам'ятати ще з БН2010 - він і тоді, і зараз став чемпіоном. Серед його секретів бою, крім ваги і професії, ще й легка форма шаманізму: під час нарад маршалів між етапами битви він кружляв навколо них і голосно і монотонно зудів: "Я выиграл. Я выиграл".


Трибуни двобої підтримували в'яло, бо Росія проти Росії проти Росії - народу було нудно. В кінці всі чотири кращих вийшли на поклони і відприсідали потрібну кількість Ку перед глядачами. (Третім став Михайло Бабинін, четвертим теж хтось став, але я не знаю хто, я була засліплена шоломами з Квебеку).


Поки біля гарнізонної церкви хлопці б'ються на мішках, під мостом вже готуються до бугуртів.


Бугурти прийнято любити глядачам і учасникам, але як на мене, це дічь, звичайно.



Можна я вас щось попрошу? Наступні картинки треба ОБОВ'ЯЗКОВО дивитися під музику. Цю:



Бо коли стоїш там і знімаєш - то стоїш і знімаєш, і вибираєш мішень для кадру, не більше. А коли я приїхала додому і передивилася ці кадри, я сміялася як ненормальна. Головного героя фоток на трибунах прозвали "Козел з сапою" (інформація з коментарів до офіційного сайту БН).


В бугуртах сходились "лицарі" з України і Росії. Як в запалі битви відрізнити, де твоя бляшанка, а де вороги? А просто. Росіяни обвішалися георгіївськими стрічками. Просто диво, як можна заяложити і опошлити стару радянську медаль.


Жертва дивується.


Ось ще приклад.


Я стояла під час бугуртів поруч з чоловіками, котрі знімають офіційні відео фестивалю. Поруч крутилися фотографи, може, й штатні. За спиною моєю почали обговорювати збірні БН. Досить тихо, аж раптом чоловічий голос сказав голосно і чітко, так, неначе хотів, щоб почули всі: "Потому что поляки козлы. Всегда козлами были и будут".
Я обернулася. Добре вгодований і паскудно вбраний чоловічок з кенонівською п'ятіркою нахабно вимовив: Sorry about that - і продовжив тему. Там на головній офіційного сайту багато є про толерантність і неприпустимість тупого побутового націоналізму? Ок, то я в сподіваннях, що хтось з оргів надибає цей запис покажу фото нашого толерантного карлсончика:

Славний який.


Ну і ще бугурти. До речі, про історичність і достовірність. Сьогодні проводився конкурс на самий автентичний костюм. Зголосилося аж три учасника - двоє з Квебеку (ну там все зрозуміло0 і один українець. Інші ж конкурс проігнорували - вгадайте, чому.


Вони там ще довго билися, але це дуже швидко набридає.


На відміну від хорошої архітектури і природи.


І ще так.


В містечку майстрів мені таки більше подобається.


А ще там танці під волинку.


А за 20 гривинь симпатичні гончарі проведуть майстер-клас з свого ремесла.


Народу в останній день було просто на диво мало. Менше, здається. навіть ніж в дощове вчора.


Погода ж поки сприяла кадрам, але потроху починало хмаритися.


З відповідністю до оголошеного розкладу був повний швах. Фінали боїв "1 на 1" мали початися об 11-00, але станом на 11-10, коли я виходила з дому, ще кінь не валявся. Фінали "5 на 5" оголосили на 14-00. В 13-50, коли я вже підійшла до трибун, захриплий ведучий оголосив: "Итак, до начала боев остается ровно час и десять минут". Оппа, ще годину чекати? Нудно. Хтось їсть, хтось стріляє, хтось приглядається до краму.


Краму багато, на жаль, я в ньому нічого не розумію.


Подільська гільдія ремісників розмовляє з гостями їхнього намету. Але й пишні гості, але й пишні вбрання!

15-00. 15-10. 15-15. ЗІЛ давно чекає на російські збірні (в фінал "5 на 5" увійшло чотири команди, всі з Росії: маленька громадянська війна). Ведучі в паніці. Народ розбрідається з трибун. Вояків НЕМАЄ.


Нарешті з'являються - і з ходу кричать ведучим, що їм треба ще мінімум 15 хвилин. Ті здавлено матюкаються.


Та все-таки почалось: "Росія-1" і "Росія-3".


Тут вже ніякі георгіївські стрічки не допоможуть - одна ж команда. Кажуть, вже знають один одного в обличчя. Ну, може бути.

навіть гімн один і той самий - "Барбра Стрейзанд" з дикими танцями:


Народу такі танці дико подобались:



Падіння, швидка, заморозка пораненого місця, транспортування на одній нозі до медпунтку, потім - з сиреною - швидкою кудись в місто.




Капітан однієї з команд танцює, стрибає і взагалі працює на публіку.
До "21 на 21", де на полі бою нарешті з'явилися українці, я не досиділа. Кому дістався приз за найкращий костюм - не знаю.
Та й таке :о)

Мій репортаж в УНІАН

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Архив