Без названия

Мені все важче стає відповідати на питання медіа штибу «прокоментуйте бойові дії пхеньянських командос на Курщині», оскільки я не маю жодних підстав припускати наявність скільки-небудь великого військового північнокорейського контингенту в цьому регіоні на даний час. По факту я знову опиняюсь на тому ж роздоріжжі, що і у випадку з ковідкою: або признати правдою усі заяви Байдена, Кірбі, Рютте, Зеленського та Буданова, або заперечити їх виходячи із власного здорового глузду, даних моніторингів та понад 30-річного студіювання Північної Кореї, де реально тільки те, про що написав часопис «Нодон Сімун». Боюсь, що це призведе до мого розриву з певними ЗМІ, але я не можу коментувати того, що достовірно не верифіковано.
Певною мірою мені допомагає досвід, отриманий років 15 тому, коли я опинився в епіцентрі хейт-кампанії вищого сорту і був чи не єдиний, хто твердо знав, що всі звинувачення вигадані. Тоді я на практиці відчув і що таке експеримент Аша, і про відому п’єсу Ібсена, і як фізично дискомфортно говорити істину, яка не співпадає з суспільними настроями. А ще як в голові починають роїтися сумніви у тому, у чому ти абсолютно певен. Свого часу я читав, як в Італії судмедексперт підробив докази проти невинного не тому, що хотів його підвести про статтю, а тому що віра в його винуватість уже була сформована в громадській думці. До слова, через це у мене є підозри, чи дійсно був винуватий Чикатіло, але про це іншим разом.
Не те, що я зовсім відкидаю можливість появи з часом на фронті регулярних частин північнокорейців (нерегулярні в невеликій кількості там, певно, є – як і представники багатьох інших дружніх РФ армій), але оцінюю її відсотків у 40 проти 60, тим більше я не вірю в те, що зараз можна так непомітно перекинути десять тисяч солдат з одного континенту на інший. Поки що це все виглядає швидше постановкою Путіна з метою закошмарити наших західних союзників черговою ескалацією – притому, що чудіки штибу Байдена, Макрона та Шольця будуть тільки раді йому підіграть, як це робить, до слова, Пентагон (1, 2). До речі, щодо пріоритетів: українців чомусь дико цікавить боєздатність корейської армії, хоча мала б більше цікавити рішучість наших вічно стурбованих НАТОвських партнерів.
А поки ніяких об’єктивних даних про корейців на Курщині нема, ми можемо спостерігати, як закинута в інформпростір чутка живе власним життям, породжуючи додаткові чутки про якихось різунів-спецназівців, про втечу 18 північнокорейських дезертирів, загибель шести офіцерів в донецьку тощо, які працюють на самопідтвердження та самоствердження міту. Ну ви пам’ятаєте, як під час ковідної гістерії множилися легенди про антивакса, який зранку демонстративно відмовився штрикатись, а звечора – вже труп. До таких записали й президента Танзанії, попри всі офіційні заперечення зв’язку його смерти з лиховісною бацилою.

От, до слова, будь-хто із знанням Північної Кореї точно вкаже, що так з портретами не поводяться і вішають їх під стелю. Причому північнокорейський стандарт рамки для портрету робиться з нахилом десь 15 градусів, що 1)створює ілюзію погляду зверху вниз, 2)прибирає будь-які бліки
|
</> |