Без названия
helma — 01.08.2022Восени чотирнадцятого нам було не до нього. Цього клаптика
землі, що за колодязем.
Зовсім не до нього.
Навесні п‘ятнадцятого я вже почала щось там садити.
Трошки.
Прям за колодязем.
А далі з землі стирчали дві старі вишні. Майже засохлі.
Та яблуня. З несмачними яблуками.
І гуляли наші перші кури!:)
У сімнадцятому старі дерева прибрали.
Сусід один!:)
Такий собі!:)
Хитрозроблений!:)
Бо грошей з мене за ті три деревини взяв стільки, начебто у
половини села дерева попиляв?!:)
Ще й спилені дерева забрав, ага!:)
А на місці, яке звільнилося, я нафантазувала собі квітник!:)
От у цьому куті аж до дев‘ятнадцятого в мене іриси буяли!
Які переїхали в ірисятник за хатою!:)
А кури переїхали на вигул за сараями!:)
І з дев‘ятнадцятого року в мене з‘явилося злачне місце!:)
Я ж впевнена була, що все правильно сажу?!:)
По фен-шую?!:)
Потім підняла руку повище, ррррізко її опустила, зміряючись з тим,
що злаки мої ростимуть по хай-таку!:)
І вже у двадцять другому зовсім стало ясно, що все вийшло
традиційно!:)
Х…й как!:)))
Як моя кумася запитувала, коли я вихвалялася своїм тільки що
створеним злачним місцем:
- Юльцю??? Аааааа щооо??? Тут тепер завжди тільки ці чагарники і
ростимуть???:)
І ростуть же ж!:)
Один в другий повростали!
Суцільна злачна маса якась!:)
Суцільне хЕзЕшо!:)))
А і нехай!!!
Я і таке злачне хЕзЕшо люблю дуже!:)))
|
</> |