Без названия

ua_travels — 03.06.2021

Не так давно я розповідав про свою подорож 2010 р. до м. Богуслав Київської області в ( https://taras-palkov.livejournal.com/46482.html ). Сьогодні ж хочу розповісти про решту відвіданих мною тоді місць. Усі вони знаходяться на Черкащині.


Отже, у перший день, оглянувши Богуслав, я ще поїхав у Корсунь–Шевченківський – місто давнє, засноване Ярославом Мудрим у 1032 р.
Увечері встиг зробити кілька фото, зокрема острова на річці Рось із пам’ятником давньоруському витязю.





Неоготичний палац Лопухіних-Демідових, оточений пейзажним парком, який теж розташований на трьох гранітних островах р. Рось. В палаці нині міститься музей історії Корсунь-Шевченківської битви (26 травня 1648 р. поблизу Корсуня військо Богдана Хмельницького у битві, відомій, як Корсунська, розгромило майже всю польську армію).



Будівництво палацу у стилі неоготики розпочав власник Корсуня князь Станіслав Понятовський (племінник останнього польського короля) у 1789 р. Він був коханцем Катерини II, і по її смерті Павло І викупив маєток за 100 000 рублів сріблом та подарував його міністру юстиції П.В.Лопухіну. Саме тоді палац зазнав значних перебудов і набув рис російського романтизму з елементами готики та класицизму.



В декорі відчуваються  і мавританські мотиви.



Цікавою будівлею палацового ансамблю є в’їзна брама. Її спорудили у 30-их роки XIX ст. у формах французької оборонної архітектури.



Гарно виглядає річка й скелі в Корсуні надвечір.



Заночував у Корсуні. Наступний день зранку був трохи похмурий. Накрапав дощ. Зробив фото пам’ятника Тарасу Шевченку, який неодноразово бував у Корсуні і в честь якого місто й отримало свою другу назву;



а також скелю з сучасними рельєфами з тим же Шевченком, уродженцем Корсуньщини кобзарем О. Чуприною та козаком на відзначення 500-ліття українського козацтва.



Ще раз пам'ятник.



А далі поїхав маршруткою до Стеблова – малої батьківщини славного нашого письменника Івана Нечуя-Левицького.
Тут у цьому селищі є музей Нечуя-Левицького, поруч з яким встановлений і пам’ятник письменнику.



На жаль, стан музею, попри усі можливі зусилля охоронця музею, бажав тоді кращогго. І так здається, що з тих пір нічого і не змінилося.
Сам Стеблів розташований на дуже мальовничих скелях на річці Рось. Вік кристалічних порід через які річка Рось пробила своє русло оцінюється в 1,502 млрд. років.



 Скелі ці, як бачите, різних кольорів. Переважають яскраві кольори рожево-червоного мігматиту.





Наближаючись до місцевої ГЕС мене, майже зненацька, застала травнева непогода з громами  і рясним дощем.  Думаю наступні фото передадуть усі мінливості погоди.







Уявіть собі, що 2/3 цих скель після будівництва за часів союзу Стеблівської ГЕС, просто зникло під водою…. Інакше фото були б ще більш вражаючими.







В Стеблові на Росі можна було побачити багато рибалок.











І часто з уловом.



Одні з таких рибалок підкинули мене на своєму авто назад до Корсуня.
В той же день ще потофрагуфував корсунські скелі з моста на Росі.
Фото з моста в один бік



та в інший.





А також з-під самого мосту.



Знову В’їзну браму палацу. Збиралося саме на грозу.



На наступний день в очікуванні автобуса ще сфотографував два пам’ятники на могилі художник Івану Сошенкові, який допомагав звільнити Тараса Шевченка з кріпацтва. Це перший, давніший пам’ятник.



А от новий – «Муза», який нагадує про поетичну душу митця, добре й щире серце.



І, думаю, доречним тут буде навести вірш Ліни Костенко, присвячений Сошенкові й цьому місцю.

ПАМ'ЯТНИК І.М.СОШЕНКУ

Умер проїздом. Корсунь спав, байдужий,
що десь сьогодні, вчора чи торік
умер проїздом, сивий і недужий,
якийсь старий самотній чоловік.

Тяглась розбита корсунська сошейка.
Гула церковця хором неземним.
Лежить Іван Максимович Сошенко,
і всі на світі плачуть не за ним.

А Рось кипіла в кам'яному ложі,
між голих віт кричало вороння.
І дві вербички стали на сторожі,
щоб ту могилу час не зарівняв.

І два віки зійшлися на пораду.
І Літній сад приснився тій вербі.
Хоч би яка скульптура з того чаду
прийшла сюди постояти в журбі!
.....

Далі мій шлях пролягав, можна сказати, в саме серце України – в Канів. Дивно, але не так і багато пості про Канів в ЖЖ. За усі роки всього 7, притому 6 постів авторів із України, й 1 з Росії.
Відразу попрямував на Чернечу гору – місце поховання великого Кобзаря.
Вид на Дніпро з Чернечої гори. Погода в цей день була сонячна.



Сучасного вигляду Шевченків меморіал набув влітку 1939 р. із встановленням на могилі бронзового пам’ятника (скульптор Матвій Манізер, архітектор Євгеній Левінсон).





Віддав шану й помолився на могилі великого поета.



А раніше на похованні стояв хрест. Могилу Кобзаря насипали високу, за козацьким звичаєм, на ній було встановлено спочатку дерев’яного хреста, який потім замінили на металевий і оскільки гора була тоді була не залісненою, могилу було дуже добре видно з Дніпра. Фотолистівку взято з k.ridna.ua/2016/05/22/harakterystychno-scho-koly-spivaly-zapovit-to-j-pan-spravnyk-znyav-kartuza-a-prystav-scho-jihav-z-namy-z-kyjeva-sche-j-pidtyahuvav-yak-vshanovuvaly-perepohovannya-shevchenka-u-1912-rot/



Т.зв. Тарасова світлиця – перший народний музей з 1884р.





А новий, сучасний музей тоді в 2008 р. був закритий тоді на дуже довгу реставрацію :(.
Надгробок Івана Ядловського – першого доглядача могили Тараса Шевченка в Каневі в 1884–1933 роках.



Потім спутився униз до Дніпра.



Причал, де мали б прибувати численні човни, але до сих пір тут так само порожньо…



Далі оглянув центр міста, зокрема Успенський собор княжої епохи, від заснування якого і прийнято вести літопис міста.



Літописець Нестор свідчить, що собор збудував 1144 р. великий князь Всеволод Ольгович. Про це нам також повідомляє сучасна й якісна, як на мене, пам’ятна таблиця на одній з стін храму.



Саме в цій церкві перед останнім шляхом на Чернечу гору простояла труна Тарас Шевченка. Домовину поета залишили в соборі для прощання на два дні, а 22 травня протоієрей канівського собору Гнат Мацкевич відслужив заупокійну літургію i виголосив надгробне слово, - https://ua-kobzar.livejournal.com/722341.html

Канівська ГЕС.



Неподалік собору знаходиться поховання радянськоого дитячого письменника Аркадія Гайдара, який загинув в Каневі при відступі війск Червоної армії у 1941 р.



У Каневі є кілька готелів, із них лише один у підніжжя Чернечої гори –https://ck.ridna.ua/2016/08/08/zakynutyj-hotel-tarasova-hora-v-kanevi-mriya-stalkeriv-foto/. Готель цей дуже занедбаний, але для мене було важливо поселитися там, щоб зробити якісні вечірні фото на Дніпро з Чернечої гори. Так я і зробив і, можна сказати, що у той вечір мені трохи пощастило із хмарами. Щоправда довелося пояснювати охоронцям, що я тут із штативов «уночі» роблю :).

Спочатку фото вечірнього пам'ятника Тарасу Шевченку.



І тепер види.





На цьому моя травнева поїздка 2010 р. до Черкащини була завершена і я повернувся додому.
І на завершення - https://www.youtube.com/watch?v=JEI1qCcZfRI
Дякую за увагу!

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Архив