Албанія 1: Берат (Berati)

taras_palkov — 19.07.2021

Більшість туристів, які відвідують Албанію, відзначають, що у цій країні найцікавішими є два міста – Берат і Гірокастра. Якому з них віддати перевагу - питання складне, але історичний центр Берату, як зразок добре збереженої міської забудови часів Османської імперії, включений в список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, а центр Гірокастри – ні… Але не лише забудовою часів турків-османів відомий Берат. Свого часу це старовинне місто було значним християнським центром. У XV ст. тут налічувалося 35 оригінальних церков. Донині із них збереглось близько десяти. У переважній більшості вони не діючі, – на дверях висять замки. Хто і коли відкриває церкви, з’ясувати непросто. А шкода, бо там збереглися дуже цікаві фрески. Оглядаючи Берат, я вже майже змирився з думкою, що найцікавішого для себе (тобто розписів) не побачу. Але тут, буквально в останній момент мені дуже пощастило. Про це та багато іншого я й розповім сьогодні.


Місто Берат знаходиться в південній частині Албанії, в долині річки Осумі біля підніжжя гірського хребта Томорі.
Берат – одне з найдавніших міст Албанії. Він був заснований близько 2 500 років тому древніми греками. Перші згадки про місто на його місці під назвою Антіпатрея датуються 3 століттям до н. е. У ІІ ст. до н. е. Берат був включений до складу Римської імперії, а після її розпаду був частиною Візантії і називався Пульхеріополіс. З ІХ до ХІ ст. Берат був перебував у складі Болгарського царства, пізніше входив в склад Епірського деспотату. Згодом Берат знову став візантійським. А вже у 1345 р. увійшов до складу Сербського королівства епохи Стефана Душана. На початку ХV ст. Берат був вже столицею албанських князівств Музакі та Аріаніті. З цими постійними переходами з рук у руки були покінчено в 1431 р., коли Берат був завойований османами і перебував у складі Порти майже 500 років – до 1912 р.
Старий центр міста складається з трьох частин: Каладжі (на замковому пагорбі), Мангалему (біля підніжжя замкового пагорба) та Гориці (на лівому березі Осуму).
Мій гостьовий будинок розташовувався в самому центрі Мангалему. Від апартаментів вгору до фортеці Берата йде крута, вимощена бруківкою, дорога.
Прямую нею, але перед тим ніж піднятися на вершину пагорбу, спершу по дорозі йду оглядати місцевий Етнографічний музей. Музей розташований у гарній двоповерховій будівлі, османського періоду.



Цікаві рельєфи без підписів в дворі музею.



 На першому поверсі запам'яталася багаторізьблена дерев'яна скриня.





А також фото старого Берата, часів італійської окупації.



Так виглядавколись бератський базар.



На другому поверсі розташований відкрита веранда з чудовим видом на околиці.



Тут також є сільська  кухня та дві вітальні для гостей. Досить подібно до того, що я бачив а аналогічному музеї в Кейсарі (https://taras-palkov.livejournal.com/45617.html.) Але чи я якісь відмінності в плануванні подібних будинків мусульман в Анатолії та на Балканах, на жаль, сказати не можу .








Вид з веранди. Між будинками і лісом - дорога до замку.



І сама калая або калья (це два таких варіанти назви замку албанською). Первісно твердиня існувала тут ще в ІV ст.. до н. е., хоча теперішні збережені стіни та вежі датуються ХІІІ ст.



Природа сама усі умови для цього укріпленого місця: придатна висота і оглядовість, круті (а з боку річки - неприступні) схили, а також майже плоска і досить велика вершина пагорба, чим і користувалися з незапам'ятних часів захисники цієї місцевості.







Всередині мурів ціле поселення, в якому до цих пір живуть люди.



Відразу впадають в око і церкви, зокрема Святого Теодора, що була побудована в ХVІ ст. над попередньою церквою часів пізньої античності. Від первісної церкви зберігся фрагмент палеохристиянських колон, які тепер вміщений у вікно апсиди.



Іще одна сполія.



Попри усі намагання і розпитування у цю церкву, що як сповіщав інфостенд, зберегла фрески, я не потрапив. В іншу ж церкву – Kisha e Vangjelistrës, розташовану за сотню метрів звідси, мені все ж вдалося потрапити, але нічого, вартого уваги я в інтер’єрі я там не побачив.

Периметр замкових стін складає близько 1,5 км. Варто прогулятися уздовж бастіонної лінії і зробити гарні панорамні фото.



Вдалині - гірське пасмо Тимор. І там дві дні, поки я був в Бераті, горів ліс..



Унизі відніється Нове місто. Сам Берат, як я вказував лежить на правому березі річки Осумі. На на невеликій відстані від місця, де до нього приєднується річка Молішт.



Навколо сососнові ліси.



Колоритні сувенірні крамниці.



У найдальшому від воріт кінці фортеці є оглядовий майданчик з видом на весь нижнє місто. Туди, я на жаль, не дійшов.
Натомість оглянув Національний музей ікон Онуфрія ( Muzeu Ikonografik Onufri), що розташований в приміщенні церкви Успіння діви Марії.  Люнет  при вході на тему Успіння (19 ст.)



Сама Церква ця була поновлена в 1797 р. й служила єпископською катедрою, тобто собором, а тут музей був відкритий музей 27 лютого 1986 р.



Названий музей на честь Онуфрія, іконописця і одного з головних албанських живописців-монументалістів, який творив в XVI ст. на території центральної та південної Албанії і південно-західній Македонії.
Колекція музею складається з 173 експонатів, вибраних з приблизно 1500 об'єктів музейного фонду, включаючи частину церковних і монастирських фондів Албанії та міста Берат, 106 - ікони, 67 - літургійні об'єкти.
Ікони були створені албанськими художниками-іконописцями XIV-XX століть: Oнуфріем , Ніколою, сином Онуфрія, Oнуфріем Чіпріоті, Давидом Селеніцею, Kонстантіном Шпатараку і Четіретамі (Георгієм, Іоанном, Наумом, Миколою і Георгієм-молодшим), а також багатьма анонімними художниками.
Усередині заборонено фотгрфувати, тому не все так добре сфтографував, як хотілося :-)).




Насампред відзначив би підлогу. Такі цікаві орнаментальні кола на ній, потім в різних варінтах, будуть повторюватися й у інших церквах Берата.



Іконостас цієї церкви був виконаний в середині XIX століття.



Візантійський орел в царських вратах.



Намісні ікони, як запевняє вікіпедія, створенні самим майстром Онуфрієм. Так виходить, що походять вони з пізнішого іконстасу.



Тло ікони Христа дуже почорніло.



Усього в намісному ряді 6 ікон. Іван Хреститель.



Успення Богородиці.



Три святителі.



Не можу з точністю сказати, що це реліквія. Але наявність словацьких та болгарських прапорців вказує, що ця святиня має, швидше за все відношення, до свв. Кирила й Методія.



На другому поверсі музею - фрески на тему "Страшного суду" з 19 ст.



Аналогічній темі присвячений розпис дерев'яної скрині,для збору пожертв.



Іще, до вашої уваги, дві ікони з колекції музею: Свв. Констянтин та Олена, 18 ст. Худ. Давід Селеніца.



Свв. Теодор Тирон та Теодор Стратилат, 16 ст. Худ. Онуфрій.



Поруч від музею Онуфрія знаходяться дві церкви: Святого Миколая та Панагії Влахерни. З цікавими фресками. Але працівники музею запевнили мене, ключі від них належать працівникам вже іншого музею й взагалі потрапити туди зараз неможливо. Ну хіба, в церкві Марія Влахерни, ранком працює реставратор і якщо пощастить, то…
Пішов до цих церков, але марно. Зовні ж , особливо відзначити їх нічим. Хоч фахівці, звичайно, не погодяться).



Спускаючись стежкою униз, вийшов до величезного бюста імператора Констянтин.
Імператор був народжений на Балканах, тому албанці вважають його за свого.



Ще види із замкових стін.



На касі до замку теж запитав чи якось можна відвідати церкви та марно. Тому пішов униз - час був оглянути історичну частину міста., де знаходиться кілька цікавих мусульманських пам’яток. Зокрема, перш за все, треба відзначити портал воріт Паші.







Ворота ці, як можна здогадатися, ведуть до самого будинку Паші. Жаль, лише, що останній нині являє собою руїни - наслідок вибуху часів Другої світової війни.



Унизу Мангалему розташовується т.зв. Парубоча мечеть чи мечеть Холостяків (албанською : Xhamia е Beqarëve), XIX ст.



Цікаві фрески 1827 - 1828 рр., прикрашають цю мечеть як зовні, так і всередині. Фрески обох фасадів мені вдалося сфотогрофувати, а от в інтер’єрі – ні. Як мені вдалось з’ясувати, мечеть закрили на реставтрацію, які виконують завдяки фінансовій допомозі турецького уряду.



Тому подаю посилання на фото зсередини - https://zalgalina.livejournal.com/69575.html . В згаданому пості також описані інші мусульманські пам'ятки Берату, які мені не довелось побачити.



А чому така незвична назва в мечеті? Справа в тому, що мечеть служила холостяцьким палатам різних гільдій міста - союзу неодружених ремісників, які також виконували обов'язок нічної варти на Базарі. З часів комуністичної диктатури за часів Енвера Ходжі портик (хаджаті) мечеті використовався як магазин жіночої білизни, що можна сприймати як ганьбу ісламу .



Відомий турецький мандрівник 17 ст. Евлія Челебі так писав про побут тодішніх міщан Берету: «В Берате много великолепных рынков с хорошо упорядоченными лавками и мастерскими, среди которых - шорники, сапожники, кожевенники, kettle makers. Вдоль реки - красивый базар, построенный недавно Хусейн-пашой. Здесь можно найти квалифицированных ремесленников и кустарей самых различных профессий. Недалеко от этого базара есть шесть кофеен, которые окрашеныи украшены, как китайские храмы. Некоторые из них находятся на берегу реки, которая протекает через весь город. Кто-то из жителей купается, кто-то ловит рыбу, а кто-то встречается со своими друзьями, и разговаривают они или на тему религии, или же ведут светскую беседу. Здесь встречаются поэты, ученые и писатели, обладающие обширными знаниями. Они вежливы, элегантны, умны и более склонны к благочестию, чем к пирам". Цитата взята зі згаданого вже посту шановної пані Галини (zalgalina)



Через велику кількість традиційних балканських будиночків 18-19 століття, в кожному з яких багато вікон, Берат ще називають містом тисячі вікон/



Фото з центрального моста через річку Осумі.



Через реку Осум на южном берегу тянется другой красивый город под названием Горица. 200 домов с черепичными крышами, окруженный парками, садами и виноградниками. Он населен, в основном, греческими и албанскими неверными. За этим городом - гора Кору (или Горица).Эта массивная и огромная гора покрыта большими и высокими деревьями. Древесина этих деревьев используется для содержания и ремонта моста через Осым. Любой, кто спилит хоть одно дерево, наказывается властями". Евлія Челібі. Взято у zalgalina.
От і згаданий міст через річку Осумі - одий із найкрасивіших і фотогенічних місць Берата. Тепер він, щоправда, уже не дерев’яний. В 1920-х був перебудований з використанням каменю. Семиарковий міст має 129 метрів у довжину і 5,3 метра в ширину. Згідно з місцевою легендою, оригінальний дерев'яний міст містив підземелля, в якому дівчинку ув'язнили та голодували, щоб заспокоїти духів, відповідальних за безпеку мосту.



З протилежного боку я крута скеля, на якій мальовничо, наче грибочок, розташувалась церква св. Михаїла з 13 ст. А також південий бастіон бератської фортеці. Ще вище сама фортеця,







Тут варто зазначити, що усі мої переміщення по Берату супроводжувались поглинання великої кількості води і пива – усе моє перебування в Албанії супроводжувалось спекою 35-37 ° С в тіні. А в тіні, я практично, не перебував).
Фото на зворотньому вздовж головної автотраси.



Район Гориця з іншого берега.



100 % непристпність.







Шоста година вечора. День закінчується, моя туристична програма теж. Але спершу, ніж піднятися до свого готелю, побачив на вуличці крамничку з написом інфо-центр. Вирішив зайти і востаннє вже запитати: чи є якась можливість оглянути церкви із фресками? І о несподіванка – виявляється, можна! Ціна за оглядини, щоправда кусалась – 25 євро, але воно того було варте. Тим більше, що дозволили все фотографувати. І побачив я не 2 дві, а усі 4 з можливих, розписаних фресками, церков! Далі фото розписів церков у порядку хронології відвідин.
Церква св. Теодора.Фресок тут збереглося небагато - лише в апсиді, але вони сподобались з усіх відвідинах церков найбільше. Мій гід, якщо я не помиляюсь, вказував, що розписи виконані учніми майстра Онуфрія, а в інтеренеті мені трапилась інформація, що їх  виконав сам Онуфрій.











Церква святих Костянтина та Олени, збудованій 1644 р.,розписана у 1649 р. Розписи тут простіші, зате варто відзначити орнаменти.





Мій гід - Юсеф і, зверніть увагу, яке цікаве коло із зіркою Давида на підлозі.



Церква Св. Марії Влахернської. (Kisha e Shën Mëri Vllahernës ). Названа церква, як можна здогадатись, на честь знаменитої церкви Св. Марії Влакернської у Константинополі і, як запевнив мене Юсеф, це єдиий храм з такою назвою поза столицею Візантії. Як вірять (чи вірили) бератці саме Богородиця захистила своїм покровом їхнє місто від військ сицилійців в 1280-1281 рр. В подяку за відвернення загрози і була збудована ця бератська церква.



Церква містить вражаючі фрески з 16 століття, що, в основному були виготовлені Ніколасом Онуфрі -  сином майстра Онуфрі .



Сюжети фресок тут, для досвідчених читачів відомі, тому обійдуся далі майже без коментарів.














А от наступну фреску в інтер'єрі храму я побачив вперше. Тут зображений Христос Емануїл, тобто юнак або дитина Христос, що лежить у ліжку. Але не спить. Називаються такі ікони  - "Ісус -  недремлюче око". Пояснення такого типу іконогрфії можна взяти з Пслама 121:4: "Ось той, хто тримає Ізраїль, не буде спати, ні дрімати".













Шапка на голові одного із усвятих вооїнів-мучеників має пряме запозичення від албанського чоловічого головного убору - кече. Принамні, на цьому наполягав мій гід.









І остання церква Святого Микола.Напис всередині церкви над дверима містить ім'я Андроніка Палеолога (губернатора провінції Берат з 1322 по 1326 рр). Отже церква ця мала б бути побудована в XIII ст.при його фінансовій підтримці.



І останя відвідина мною церква в Бераті - св. Трійці. Розписи у ній не збереглися, але її мальовниче розташування  –за цитаделлю, майже на краєчку замку  та її архітуктура  13 - 14 ст. однозначно заслуговують на увагу.





І тут же від неї - гарний вид на район Горіцу з мостом.



Над районом Гориця підноситься гора Шпіраг,



Останнє фото того дня.



І дякую за увагу!

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Архив