43. З днем народження мене!

kerbasi — 02.06.2011

Перший день народження, котрий я можу згадати, був у 1973-му. Мені тоді виповнилося п’ять років. Рік встановлюється легко, тому що в мене тоді було кілька маленьких календариків, і я навчився їх розуміти. І тоді ж однією з розваг для мене стало роздивлятися різні дати, здебільшого святкові, та спробувати пригадати, що сталося у цей день. В мене це аж дотепер зберегається, люблю помедитувати над календарем. Отже, у той день зібралося багато дорослих: наші родичі з передмістя, родина друга батька. Може, хтось ще був, але мені це не було цікавим. Головне, що родичі привели мого двоюрідного брата. Він лише на рік мене старший, і нам було досить цікаво бавитися. От власне я й пам’ятаю нас у кімнаті, не там, де дорослі, і ми роздивляємося іграшки, що мені подарували.

Ще пам’ятаю, що прийшов один дуже великий товстий дядько. Потім довідався, що то був сам Директор підприємства, де працював батько. Ну, це насправді було круто! За тодішніх табелях о рангах це як би генерал-лейтенант приїхав до прапорщика. Так і залишилося мені невідомим, у чому був сенс цього візиту. Батько був активним  “общєствєнніком”, мав всі перспективи непоганої кар’єри, але в принципі не здатний був до компромісів, тому легко просувався, але ніде не втримувався. Ось що потім бабуся на кухні мамі казала, так це, що дивний цей Директор, бо приїхав з пляшкою горілки, хоча день народження був малого, а не батька. Може, його погано поінформували. Та він довго не затримався: наприкінці вечора його вже не було.

От закінчився вечір досить таки кумедно. Коли нас усадили за стіл пити чай з тортом, двоюрідний брат спробував розхитати стілець та впав разом з ним просто на спину. На щастя, не вдарився. Здається, навіть не плакав. Але не встигли його підняти та обмацати місця можливих травм, як я відкусив шматок скла від своєї склянки чаю. Тонкостінною виявилася склянка. Тітка мерщій кинулася до мене розтуляти мені рота та витягувати скло. На щастя також все минулося без наслідків. Але довго потім згадували!

Батьки кілька років потім згадували, що ми з двоюрідним братом стояли на вухах, як скажені, ніяк не вдавалося нас вгамувати, але я нічого такого не пригадую. Мені здавалося, що ми поводилися тихо. Напевно це просто відносність дитячого та дорослого сприйняття. Ми поводилися природно, як діти, а дорослі були збентежені візитом високого гостя. Взагалі, написане - це реконструкція подій. Власне самі спогади - це кілька картинок: ми у кімнаті з іграшками, виглядаю у коридор - прийшов товстий дядько, падіння брата, хруст скла і пальці тітки у моєму роті, фрагменти розмов на кухні у наступні дні, я - і календарик. Ніяких почуттів, звуків та оцінок. Оцінки, рефлексії, повнота картини - це все вже домальовано пізніше.

Я пам’ятаю майже всі дні народження, але насправді там нема чого згадувати. Коли виповнилося 10 років, вирішили, що треба запросити моїх друзів. Оскільки вже почалися канікули, то запрошені були хлопці з двору. Я не дуже з ними був близький, та й формат святкування – олів’є, лимонад, курча з картоплею, торт – мене не надихав. От це й був перший у моєму житті випадок усвідомленої мною несумісності форматів. А потім бабуся сказала, що в родини немає грошей, тому наступне розширене святкування буде на 16 років, паспорт відзначити. На мої шістнадцять мої світоглядні доріжки з родичами розійшлися настільки, що я б був радий, якби вони взагалі про мене не згадували, тому  мінімальна, не надто обтяжлива програма з найближчими родичами мене цілком влаштовувала: відкатав обов'язкову програму - і назад, до свого життя.

Взагалі, 2 червня не найкраща дата для дня народження у шкільні та інститутські роки, бо постійно якщо не іспит, то практика. Чого тільки не було! І недопалки та різний бруд збирав у цій день на запльованих газонах біля площі Леніна, і провал на іспиті з судового електроприводу пережив. А ще 2-м червня 1986-го був датований мій військовий квиток. Держава не на мить не забувала, що я її розхідний матеріал.

Армійський день народження… Та що там за день народження! Добре, що він був там тільки один. Про мене ніхто не згадав у той день, а я й не нагадував. А навіщо? Щоб перед строєм привітали? І що мені з того?  Стройова частина це не відслідковувала, а більшість солдатів поводилася саме так, як і я. Правда, вже наприкінці служби зненацька повіяли вітри змін, і навіть для іменинників почали якісь особливі вечері справляти з солодощами. За окремий стіл можна було запросити трьох друзів. Але мене це не дочекалося. За день до двадцятого дня народження я вже дістався дому.

У дорослому житті дата вже не має значення, але з’являються свої заморочки. Головне – перемогти у битві форматів, коли тобі робоче оточення, знайомі та родичі нав’язують, як тобі відзначати цей день. Якщо вдається зробити день народження своїм днем, а не днем, коли  всі вважають, що ти їм щось винен, тоді він дійсно набуває сенсу. Інколи це потребує багато років, але боротьба того варта.

Оставить комментарий

Популярные посты:

marcus

Упаковка товаров для Wildberries: как избежать возврата из-за повреждений

l_boris

Новости автопрома. Импортозамещение

poltora_bobra

А вот не положено

olegkorsun

Манерная дама на променаде

montrealex

Шарли эбдо жгут непадецки!

vg_saveliev

"Северный поток - 2" возвращается?

eho_2013

Встретилось...

prohodimcy

Фото на каждый день в Москве

peremogi

Горят швайнекройцы! 106 курский свинорез и донбасский террорист Забой Хинзиров

• Архив