" ... а ти надихаєш мене на вірші ... " Ф.

В своєму новому жж за час його існування, я, фактично,  уникаю  розповідей про своє особисте життя. І не з причин порад Казанцева про те, що світити свою другу половинку не варто - це забирає солідний відсоток юних фанаток гурту....) І не тому, що боюся наврочити. Просто не пишу... лишаю в собі, не виставляючись напоказ, як робив у минулі роки... Сьогодні вирішив таки написати декілька рядків. Під шумок пробної фотосесії Марини, яку вона робила для своїх професійних потреб як ведуча різних корпоративів і інших заходів того ж роду. Відтак пару слів... різні бувають ситуації - любов і порозуміння сягають крайніх висот. а сварки спричиняють руйнацію штукатурки та тирсопольоти в повітрі навколо... Одні, дивлячись збоку, відверто заздрять.. інші - намагаються зрозуміти - як дві такі емоційно-нестримані людини знаходять спільну мову...) Мені часом приємно, часом смішно, а часом дико.. Перед очима всієї цієї жіночої братії нашого маленького провінційного містечка.. Бо життя воно як життя і люди ми як люди. І мені часто не вистачає елементарного терпіння і чоловічності і ще чогось, але все ж основне я в собі несу..) І нестиму. І хоча й моя красунька буває відвертою засранкою і непослухом, я лишаюся тим ким був весь цей час для неї. Таким самим засранцем і непослухом, десь глибоко закамуфльованим панком і нігілістом... нестриманим егоїстичним чоловікостервом і "падонком". Але може і за таке мене можна любити... До біса. Рок-н-ролл живе і ми не вмремо. Тримайтесь.