«Ситуація обнулилася»

vaxo — 11.02.2010 Написано для видання "Український Тиждень"

Припускаю, що не я один, бажаючи перемоги одному кандидатові в президенти, на диво, спокійно сприйняв результати екзит-полів, а потім і дані Центрвиборчкому. Три з половиною відсотки або майже 900 тисяч розриву – ну, і добре, відмучились. В понеділок стаємо до праці.

Веб-камери, встановлені на київських майданах, виборчої ночі показували порожні простори, історичні будівлі та пам’ятники, підсвічені жовтим кольором ліхтарів. І порожнечу. Правом і місцем радіти перемозі свого лідера чи боронити свій вибір не скористався ніхто.

Цілком можливо, що десь у Севастополі чи Донецьку люди щиро раділи своїй на п’ять років відкладеній (словами переможця – «вкраденій») перемозі, телефонували рідним і друзям, ділилися планами на майбутнє. Але ці флуктуації ентузіазму, в які хочеться вірити – бо ми пам’ятаємо себе в дні Майдану, – до Києва чомусь не дійшли. Натомість уздовж центральних вулиць вишукувалися автобуси зі східноукраїнськими номерами і біля метро тепер нерідко можна побачити характерного вигляду тітоньок зі списками у файлах та конвертами в руках. А навколо бідні- з вигляду - люди в однаковісіньких синіх жилетах.

Натомість кипить український Інтернет, блогосфера, форуми. Декому просто зриває дах. «Юлефани» з’ясовують стосунки з «противсіхами», через яких нібито й програла Юлія Тимошенко. Ті заперечують – ми не раби й не позери, це свідома громадянська позиція, ми не хочемо «її» так само як і «його». Йде розфренд – тобто розрив віртуальних стосунків, часто тривалих і плідних. Ще трохи, здається, і почнеться громадянська війна. Слава Богу, що тільки в мережі. І тільки здається.

Це «привіт» колишнім помаранчевим вождям. Навіть віддаючи їм свої голоси – в першому турі Вікторові Ющенку, Анатолієві Гриценку, в другому – Юлії Тимошенко – ми продовжували сумніватися в своєму виборі. Не в тому, що цим політикам потрібні наші голоси – в цьому якраз сумнівів немає, їм завжди цих голосів бракує. А в тому, що підтримувати когось з колишніх кумирів помаранчевого Майдану – потрібно нам самим.

Вже перші хвилини після оприлюднення результатів виборів засвідчили, що політики нижчі за свій народ. Переможці відверто упивалися шампанським і смаком реваншу, а переможені… Віце-прем’єр Олександр Турчинов у виборчому штабі, як кажуть, «на голубом глазу» розповів казочки про якийсь «паралельний підрахунок голосів». І що згідно нього нічия – 46% на 46%.

А сама пані прем’єр, яку так хвалять за політичне чуття, зробила найнерозумніше з того, що можна було зробити. Вона пропала на три дні, щоб потім, чужими вустами, посилаючись на волю народу та «системні фальсифікації», почати шантаж переможця. При цьому, маючи підтримку 45% електорату, знайти опору лише у вигляді ефемерної підтримки тих, кого організовано посадять в автобуси й привезуть до столиці. Та й найкращі місця для стоянок і наметів уже зайняті…

То що ж, «противсіхи» мали рацію? І хто ж вони? Наскільки можна зробити висновок з результатів голосування та численних дискусій – це переважно міські мешканці: кияни, дніпропетровці, полтавчани, одесити. Більше молоді, ніж зрілі. Ліві та праві. Єврооптимісти та євроскептики. Ринковики і прихильники соціального захисту. На око, у більшості своїй екс-«помаранчеві». Готові до самоорганізації. Добрий матеріал для партій та громадських ініціатив майбутнього.

Інтернет вже переповнений закликами об’єднуватися, спілкуватися, виходити на певні рішення. Може, щось у них і вийде.

Політики, справді, майже однакові. При всіх достоїнствах «інтерфейсу», як супервлучно і іронічно висловилася співачка Каша Сальцова, начинка відверто застаріла. Але, очевидно, голосуванням «проти всіх» новий політик чи політична сила не народиться. Вони мають проходити чистилище реальних виборів, змагаючись якістю ідей та людей.

На жаль, у нашій конкретній ситуації, низька явка та збільшення кількості тих, хто нікого не підтримав, зробили можливим прихід до влади Партію Повернення в Минуле – в цьому сенсі дуже симптоматична заява екс-президента Леоніда Кучми. Дослівно – «ситуація обнулилася, я задоволений, що все повертається».

До речі, є й хороша новина. Кандидат у президенти Противсіх Василь Васильович, який здобув 0,16% голосів, знову став громадянином і пенсіонером Гуменюком Василем Васильовичем. Тепер він може вільно лаятися в інтерв’ю – «У нас х…я, а не демократія». Помиляється. Демократія – це не результат, це рух. І, як казав незабутній Міхаїл Горбачов, «процес пішов».

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Ранее
• Архив