прийдешньому візитові Уґона Чавеса присвячується
ua_mova — 27.09.2010 Теги: Чавес Читаючи «Блиск і вбогість середньовіччя» Фердинанда Зайбта, спостеріг, що всі німецькі імена, які в оригіналі закінчуються на –о, наведені з закінченням –он: Гуґон (Гуґо), Оттон (Отто), Брунон (Бруно), Тимон (Тимо) і навіть Тассилон :)У польських джерелах бачив, що –н з’являється у відмінкових формах: Tammo, але o Tammonie, Hugo – Hugona і т.п.
Роз’ясніть, будь ласка, любі мовознавці, звідки це –н взялося, чи воно нормативне для вживання подібних імен (відповідного, звісно, походження) в українській мові і чому.