Друга Катинська

orestsokhar — 11.04.2010 Туск і Путін започаткували програму співпраці, і точкою відліку стала спільна піар-акція Туска та Путіна у Катині. Саме тому Лех Качинський так раптово вирішив відвідати Катинь.

«Я подвійно пригнічений. Я порівнюю це з катинською трагедією – тоді нашій інтелігенції стріляли в потилицю, зараз ми втратили частину інтелектуальної еліти нашого народу. Це Катинь номер два», - заявив перший президент незалежної Польщі Лех Валенса. Колишній лідер «Солідарності» озвучив ті настрої, котрі запанували в польському суспільстві, активізувавши русофобські настрої.

Поляки – не до прикладу іншим націям - дуже добре знають свою історію, і мають хорошу пам’ять. Вони досі не можуть забути всі сторінки окупації їхньої країни царською Росією, а про пакт Молотова-Рібентропа та напад радянських військ на Річ Посполиту 17 вересня 1939 року розповідають так, ніби то відбулося декілька місяців тому. Польський «Фіршаш» Александр Гудзоватий, бізнесмен – лобіст інтересів «Газпрому» у РП, зажив через свої оборудки поганої репутації у суспільстві, а коли польські «силовики» прагнули знайти важелі впливу на тоді діючого президента країни Александра Кваснєвського, то запустили правдоподібну історію про те, що «Квас» був агентом КДБ (у польській версії переліку смертних гріхів це гірше за педофілію та содомію).

У скрижалях пам’яті польської нації Катинь займає особливе місце: це так би мовити ще досі не перегорнута сторінка. У селі під Смоленськом війська НКВС розстріляли понад 20 тис. польських офіцерів та представників інтелігенції, вивезених з Польщі, але упродовж років радянська влада замовчувала факт цього злочину, про нього стало відомо лише в 1990-му році, коли тодішній президент СРСР Михайло Горбачов розпорядився оприлюднити частину документів, пов’язаних з цією спецоперацією НКВС. Але головний масив доказів нова російська влада і далі тримає в секреті побоюючись, що Польша вимагатиме публічного суду організаторами та виконавцями цього масового вбивства, а також використає ці документи для міжнародного визнання трагедії геноцидом проти польського народу.

Тому Катинська трагедія для поляків – це справа честі, справа, розслідування якої вони ув’язують з утвердженням справедливості, і, водночас - це символ спорідненості сталінського НКВС і нової путінської влади.

Аби точно визначити можливі наслідки авіакатастрофи на подальші взаємини Польщі та Росії, треба згадати, що Качинський полетів до Катині на зло Туску і Путіну. Президент Лех Качинський і прем’єр Доналд Туск - були не лише конкурентами по минулій президентській гонці , вони представляли два різних світогляди сучасної Польщі. Колишній лідер партії Право і Справедливість – один з останніх романтиків «Солідарності». Качинський не лише боровся за незалежність країни, але й послідовно виступав проти всього, що – на його думку – суперечило ідеалам незалежності. Зокрема, саме Качинський та очолювана його братом партія ПіС перешкоджала переговорам Росії та ЄС щодо підписання так званої базової угоди, саме Лех Качинський в піку РФ виступив з ініціативою розміщення американської ПРО на території країни, і коли Білий Дім врешті-решт уступив тиску Кремля, відмовившись від ідеї розширення військових баз, президент РП дуже болюче і гостро відреагував на це; він доклав чималих зусиль, аби європейські інститути стали на захист Грузії у військовому конфлікті з Росією; Качинський затято виступав проти будівництва по дну Балтійського моря газовопроду «Північний потік», оскільки це суперечило енергетичним інтересам Польщі. Таких прикладів можна навести чимало.

Натомість лідер правлячої партії «Громадянська платформа» Доналд Туск займав досить прагматичну позицію. 2005-го року Туск програв президентські вибори Леху Качинському, який і став президентом, а його брат-близнюк Ярослав очолив уряд. Цей період характерний загостренням взаємин по осі «Варшава-Москва». Однак уже через два роки «Громадянська платформа» отримала реванш на парламентських виборах, і Туск очолив уряд правлячої більшості. Саме на той період взаємини двох країн потеплішали, оскільки Туск дотримувався позиції, що лояльні взаємини з Кремлем можуть принести більше зиску для країни, ніж постійні конфлікти з ним. Туск і Путін готували нову велику програму співпраці, і точкою відліку повинна була стати спільна піар-акція Туска та Путіна у Катині: прем’єри обох країн відвідали це село під Смоленськом, аби «перегорнути» цю негативну сторінку в історії двох країн. Зокрема польський прем’єр озвучив дві тези, котрі і примусили президента Польщі раптово здійнятися та полетіти на Смоленщину:
- позиції двох країн щодо подій у Катині можуть бути різнитися, але головне завдання в даному випадку – не перекладати вантаж з’ясування правди про ті події на наступні покоління;
- зустріч двох прем’єрів у Смоленську – це переломна віха в історії РФ і РП.

Тобто, в очах вихідців з «Солідарності» - це було примирення без каяття з боку Росії, тобто фактично вибачення злочину. Саме тому Лех Качинський так раптово вирішив відвідати Катинь, аби розставити свої акценти в взаєминах двох країн.

Гадаю, тепер читачеві більше зрозумілі слова іншого Леха – Валенси – про другу Катинь: в друге під Смоленським гине не лояльна до політичної Росія польська еліта. Поляки ще згадують про дивну загибель в авіакатастрофі над Гібралтаром 4 липня 1943 року командувача польськими збройними силами, прем’єр-міністра еміграційного уряду республіки Польща Владислава Сікорського, який вимагав прояснити обставини знищення польських офіцерів під Катинню. Саме через цю вимогу Сталін розірвав дипломатичні взаємини між СРСР і РП. Після загибелі Сікорського сталінський режим приводить до влади у Польщі керований Кремлем уряд. Це ще одна аналогія, котра прихильникам загиблого Качинського нині видається дуже знаковою.

Польська громадськість поки не коментує обставини не трагедії – до моменту перевезення тіл та вивчення записів чорного ящику. Але польські експерти насторожені поспішними спробами перекласти всю провину за трагедію на екіпаж президентського борту чи технічні неполадки самого літака. Тобто повністю відвести провину від Смоленського аеродрому. Тому проектується можлива альтернативна версія подій, і виглядає вона так: за штурвалом президентського літака сидів кваліфікований і дисциплінований пілот. І оскільки він наполегливо декілька разів намагався посадити літак, то висновок один: він його кваліфікація та погодні умови дозволяли провести вдале приземлення.

Поясню думку: є так звані категорії ІКАО щодо посадки літаків. Це специфічна службова інформація, але в даному випадку, на мій погляд, вона важлива, і найближчим часом стане предметом обговорення. Так ось, 1-ша категорія дозволяє посадку за горизонтальної видимости 600 метрів і вертикальної — 60 метров. 2-га — при горизонтальній 300 метрів і вертикальній 30 метрів. 3-тя — при нульовій видимості.

Аби льотчик мав право садити літак за умов видимості даної категорії потрібно, аби аеропорт був обладнаний системи посадки даної категорії, і пілот мав сертифікат даної категорії. Видимість 300-500 метрів – це і є сильний туман, тобто ситуація 2-ї категорії.

Чому пілот раз за разом намагався посадити літак саме в Смоленську? І так 4-ри рази. Очевидно тому, що погодні умови відповідали його особистій кваліфікації та категорії аеропорту. Але посадити літак так і не вдалося. Чому? Неофіційна польська версія така: командиру літака чотири рази видавали невірну метеоінформацію в районі літака.

Підтвердження цієї гіпотези можна знайти і в ру-неті: «Я впевнений, якби диспетчер видав би командиру корабля умови по видимості, що виходять за межі особистого мінімуму пілота і аеродрому, то безперечно підкорився б. Безперечно і на повному автоматі. Льотчиків роками вчать, натаскуючи, немов собак Павлова, миттєво оцінювати ситуацію, і якщо вона виходить за межі штатної – миттєво, автоматично ухвалювати єдино правильне рішення», - говорить Сергій Верьовкін, в минулому – заступник начальника урядового аеропорту «Внуково». Правда, ця версія має одне слабке місце: пілот міг отримати пряму вказівку президента Польщі…

Протягом двох тижнів у Польщі буде названа дата дострокових виборів, і відбудуться вони у червні-місяці. Чергові вибори мали відбутися у вересні, і ймовірними кандидатами були сам Лех Качинський, а його опонентом від правлячої партії «Громадянська платформа» - спікер сейму Броніслав Коморовський, оскільки Туск більше схилявся до прем’єрської посади (яка в умовах парламентсько-президентської республіки розкриває більше можливостей). Однак, останнім часом в польських медіа дедалі активніше обговорювалася тема ротації кандидата від «Права і Справедливості»: популярність Леха Качинського знизилася, відтак проговорювалася можливість висування кандидатом у президенти його брата Ярослава – головного ідеолога ПіС, а також – нинішнього офіційного лідера партії. Тепер Ярослав Качинський напевне вже балотуватиметься в президенти, і антиросійська карта, «друга Катинь» може стати одним з головних мобілізаційних механізмів його кампанії.

Про загиблого Леха Качинського говорять як про інтелектуала-романтика, принципову і порядну людину, але дуже не гнучку у політиці. Його взаємини з Доналдом Туском дуже нагадували конкуренцію українських президента Віктора Ющенка та прем’єра Юлії Тимошенко. Історія їх спільної діяльності – це суцільні скандали та непорозуміння. Одного разу вони навіть не поділили літак, наче наслідуючи своїх українських колег.

Але нині суб’єктивні оцінки діяльності Качинського відійшли в минуле. Трагічна загибель президента його дружини, багатьох представників польської правлячої еліти об’єднала націю. Адам Міхнік, соратник Качинського по «Солідарності», а нині – редактор «Газети виборчої», написав у некролозі: «Позапартійна і поза політична повинна бути наша спільна відповідь за Польщу. Польща повинна залишитись державою стабільною і передбачуваною».

Світла пам’ять.

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Ранее
• Архив