Берці замість шпильок: як українки на фронті стають снайперами та розвідниками

bilozerska — 08.03.2017 Два вдалих, як на мене, живих інтерв'ю - зі мною і Вітою Ковальчук, вона ж "Аква", з якою ми починали у 2014-му на одній тренувальній базі під Дніпром. Вона потім воювала в "Шахтарську", рятувала бійців... Потім вийшла заміж, народила дитину.
До речі, фото, де Віта з кулеметом, зроблене на тій самій базі мною. А фото, де я на тлі квітів, зроблене Вітою :)



Понад тисячу жінок-військових беруть участь в АТО, не враховуючи представниць прекрасної статі, які служать у добровольчих батальйонах. Загалом у лавах ЗСУ служать майже 15 тисяч жінок

В АТО вони виконують роботу розвідників, кулеметників, снайперів, мінерів і командирів взводу. Але за документами раніше їх записували не бойовими солдатами, а кухарками. Ситуація змінилася влітку 2016 року, коли Міноборони розширило список військових посад, на яких можуть служити жінки.

В Міжнародний жіночій день 8 березня Politeka запитала в учасниць АТО, чому вони пішли на фронт, як навчилися воювати, чим відстрілювалися від сепаратистів, як зупиняли вагони з контрабандою і надавали першу медичну допомогу під обстрілами.

Олена Білозерська, боєць Української добровольчої армії:
– Зараз жінці піти воювати в АТО легше, ніж було на початку війни. За три роки всі звикли, що жінки воюють нарівні з чоловіками.

Починала я в ДУК «Правий сектор». Зараз – в Українській добровольчій армії. Дещо з військової справи я вміла і знала до війни. Мій командир був переконаний, що ця війна неминуча. Ще років за десять до війни він передрік усе, як воно буде. Хоча ніхто тоді не вірив йому. Передбачив, що почнеться з віджимання в України Криму. Він нас готував. Ми тренувалися у лісах. Відпрацьовували тактику, трохи вчилися стріляти. Виховав чудове покоління бійців, які воювали і воюють у розвідці. Коли почалася війна, одразу стало зрозуміло, що ми підемо на фронт.

Я – звичайний стрілець. У нас в УДА воюють дівчата. Їх набагато менше, ніж чоловіків. Може, на 20 хлопців одна дівчина. У ЗСУ донедавна жінки могли служити лише на небойових посадах. Вони насправді були снайперами чи кулеметницями, а вважались за зв’язківців чи санінструкторів. Нещодавно розширили список посад, які може обіймати жінка.

Є багато стереотипів про жінок у війську. Кажуть: жінка має вдома сидіти. Більшість чоловіків сприймають жінку виключно як берегиню домашнього вогнища, яка має сидіти вдома, вишивати і чекати коханого з фронту. Ще не один десяток років так буде. Багато хто думає, що жінка іде на війну, аби там знайти собі чоловіка. Але це цілковита маячня. Вона може допомагати фронту, працюючи на базі кухарем, кравчинею, секретаркою, на складі чи у прес-службі. На ці посади завжди бракує людей. Якщо дівчина там буде, то буде оточена хлопцями та їхньою увагою. Там у неї є можливість постійно дбати за собою, користуватися косметикою і бути привабливою. І чоловіки там не настільки затуркані, як на передовій. Вони там трохи відпочили, і мають змогу звертати на дівчат увагу. Якщо ти хочеш бути корисною, ще й познайомитися – то це твій шлях, на якому не треба ризикувати життям чи здоров’ям. Але дівчата ідуть на передову, бо хочуть воювати нарівні із хлопцями.

В АТО я із квітня 2014-го. Часто буває важко фізично. Спробуй зі зброєю й у спорядженні встигнути за хлопцями.

Минулої осені вирішила опанувати кулемет (ПК), бо до цього часу тільки з автоматом і снайперською гвинтівкою була. Узяла я цей ПК. До цього стріляла з нього лише на полігоні. Кілька разів його зібрала, розібрала, почистила, щоб звикнути до цієї зброї.



Усі бої починаються із сутінками. Прилаштувала я цей кулемет у бійниці, чекаю, поки побачу ціль. Триває млявий бій. Кілька спалахів і вибухів. Я стою хвилин десять. Видивляюся ворога і ціль, куди стріляти. А тут вони кинули «дими» і як полізуть, і при цьому починають гатити по моїй бійниці з усього, що в них є: автомати, кулемет. Це була для мене несподіванка. Тут би досвідченого кулеметника на бійницю, а на його місці я. Починаю насипати їм, як можу. Хлопці кличуть нашого кулеметника-аса. Поки він не підбіг і не включився, протрималася я. Удвох відбили цю атаку.

Тієї ж ночі хлопці полізли наверх позиції, закидувати ворога «вогами» (уламкові боєприпаси для гранатометів, – ред.). А вони вирахували це. Закинули туди із РПГ-7 (ручний протитанковий гранатомет, – ред.), наших хлопців контузило, і почали крити їх трасерами. Я знову біля цієї бійниці з кулеметом. Побачила, звідки вони нас криють, і почала їм туди насипати, і хлопці змогли спуститися. Потім вони підігнали «беху» і влупили під моє вікно. Мене звідти здуло. Я впала, а кулемет розпечений – на мене. А він після бою такий, що від нього можна прикурювати. Мене придавило кулеметом. Добре, що у бронику була.

Якось пішли хлопці на розвідвихід до сепарів. Один наш боєць підірвався на міні. Ногу втратив. Виносили 3,5 години під вогнем. Я тоді поряд із ними не була. Ми сиділи і прикривали їх із «нуля». Але все це чути і бачити 3,5 години – це був найстрашніший момент для мене.

З жінок виходять хороші снайпери. Жінки терплячіші й уважніші. У них витримки більше, ніж у чоловіків. Є стереотипи: ми жінку не візьмемо, вона впаде в істерику. Нічого подібного. Необстріляні хлопці, у яких на очах загинув товариш чи самі дивом вижили, можуть впасти в істерику. Це не означає, що вони боягузи. Це нормальна реакція для новачка. У дівчат, які прорвалися на передок, ніколи не буде такої реакції.

Думаю, що в жінок немає такого явища, як посттравматичний синдром. Принаймні, я не зустрічала. У них психіка витриваліша. Опановують себе. Жінка поступається чоловіку як солдат лише тим, що вона фізично слабша і повільніше бігає.

Доводилося 2,5 кілометри бігти, відстрілюючись. Це було фізично дуже важко, ледь не відстала від своїх. Щоб не стати тягарем, я намагаюся багато не брати. На бойовий вихід більш як 12-15 кіло на собі не тягну. Так екіпіруюся, разом зі зброєю і спорядженням. Це дуже мало. Кулеметник наш у повному екіпіруванні із ПК тягав на собі 60 кілограмів. І бігати міг у цьому, і присідати. Хлопці 25-30 кілограмів носять.

Коли ішла на війну, у мене був вибір: іти воєнкором чи солдатом. Я обрала останнє. На моє переконання, на передовій журналістиці місця нема, лише пропаганді. Не менше ніж три чверті вояків і командирів не розуміють, яка користь на передовій від журналіста чи просто людини з камерою. Вони бачать передусім у такій людині потенційну шкоду, бо може не те що треба зняти чи ці фото-відео попадуть не в ті руки і виникнуть проблеми. Коли ж ідеш на передову зі снайперською гвинтівкою, ставлення зовсім інше. Звикли уже, що жінок-снайперів на передовій багато. Знають, що ти робиш і навіщо тут потрібна.

ПОВНІСТЮ ТУТ:
https://politeka.net/ua/412484-bertsi-zamist-shpylok-yak-ukrayinky-na-fronti-stayut-snayperamy-ta-rozvidnykamy/

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Ранее
• Архив