_torba: Мені 28 років. Я народився в СРСР. Все,

_torba — 28.03.2010 Мені 28 років. Я народився в СРСР. Все, що я пам’ятаю, про цю країну - черги.

Черги та трилітрові банки з морською капустою в місцевому магазині. Наскільки пам’ятаю, цікавили ці банки хіба що п’яничок, яким було пофіг, чим закусувати - головне, аби було хоч щось. Ще пам’ятаю, що раптово помер мій сусід. Люди казали - склоочисника напився (бо він містив спирт). Для себе я в цьому переконався, коли побачив сусіда в труні - він був геть синій. То вже пізніше я зрозумів, що синій покійник- це не ознака того, що він помер від склочосника.

Для мене СРСР - це черги. Живучи в містечку Іршава (це такий крихітний райцентр, на 10 тисяч населення, на Закарпатті), де люди мали (і мають) можливість харчуватися за рахунок присадибних ділянок і худоби, я все одно вистоював у чергах (так, цього слова – черги – тут забагато). За молоком. Мама будила мене о шостій ранку і відправляла по молоко. Якось я ледь не став героєм відомого анекдоту. Оскільки мама завжди кидала гроші за молоко на дно трилітрової банки, я лише завдяки уважності продавщиці не сказав розгублено, після того, як вони налила молока, що "мама поклала гроші на дно банки".

Ще пам’ятаю, що, аби таки отримати ті нещасні три літри молока, я завжди кидався до трактора, який врешті-решт привозив молоко, і тягнув 30-літрові бідони до магазину – носії молоко отримували без черги.

Для мене СРСР – це гречка. Я пам’ятаю часи, коли вдома була лише гречка (десь її батько "нарив" цілий мішок). З часом у мене виробилася настільки сильна ненависть до гречки (підсмаженої цибулею – коронна страва мами у той період), що я її не їв довгий час. Дивина, але моя дружина, яка аж ніяк не жила легше у той період, гречку любить. Зрештою, почав її (гречку) їсти і я. Не скажу, що фанат, але ненависть зникла.

Для мене СРСР – це поїздки до Югославії! Я навіть не хочу ритися в часі і виясняти, до розвалу чи після нього мої батьки почали їздити в цю нещасну країну. До чи після я спробував вперше колу та снікерси. А мій батько придбав перший автомобіль (це був «Фіат» - а по суті, «копійка» - ми до того не знали, що «Жигулі» - це «Фіат»).

Для мене СРСР – це коли в середині 90-х мама нарікала - тоді було краще! А батько заперечував: тоді ми стояли в черзі за дурацькою вареною ковбасою, а тепер можемо собі дозволити 150 сортів ковбаси, купити м’ясо (воно є!). Мій батько відчував себе людиною в 94-95 роках.

Дякую всім, хто прочитав мій такий великий вступ.

А хотів я сказати ось що…

Як мої ровесники, а тим паче, люди, молодші за мене, можуть ностальгувати за тими часами? Що вони особисто пам’ятають про СРСР?

Як би не нарікати на умови, які ми маємо в Україні сьогодні – це краще, ніж те, що ми пам’ятаємо з того часу.

Я переконаний, що мої ровесники або трохи старші), зі свого досвіду не можуть пригадати нічого доброго про СРСР. Відповідно, якщо ностальгують про ту країну, значить опираються на розповіді своїх батьків і дідів/бабусь.

Україна не приєднається до Росії тільки тому, що ми, сучасні українці, не пам’ятаємо нічого позитивного від того союзу.

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Ранее
• Архив