Скелі Кам'янця-2010

kamienczanka — 15.08.2010 ...Розкішна блондинка з хижими бровами виснажено запрокинула голову і задихала важко, ледь не всім тілом. Навколо поясу і ніг у неї якісь темні ремені, з-під одного проглядає татуювання в самому низу спини. За кожним її рухом уважно спостерігають кілька молодих чоловіків.
-Киценька, всё прекрасно, ты молодец! Сейчас давай левую ножку ставь сюда...
- Сюда?
- Да, сюда. Во-о-о-т, хорошо, кыця, работай ножками. (Ніжки там довгі-довгі, гладенькі і темні від засмаги) А теперь засунь руку в щель.
- Правую или левую руку?
- Да какая разница! Засовывай!



Зробила як просять. І за кілька хвилин в неї все получилось, навіть манікюр цілий. Маршрут пройдено, тепер красуню в ременях і мікро-шортиках спускають на мотузці вниз. Навколо військового вигляду намети: тут, в каньойні під Новопланівським мостом, баптистський дитячий табір. Голосний цьом-чмок - командир, той, що казав, куди що ставити, цілує свою кицю. Киця радісна, її звати Ірина і вона з Хмельницького. Вона приїхала в розпечений серпнем Кам'янець на відкритий чемпіонат Хмельницької області зі скелелазання "Скелі Кам'янця-2010". Тільки основні траси пролягли не тут, біля мосту і табору. До них ще метрів 200-250 - звивистою, непевною стежкою серед кущів, в найглухіший, найнеприступніший шмат каньйону. А тут, біля табору і мосту, маленькі групки початківців-спайдерменів проходять простіші маршрути.



Вкотре дивуюся побутовій простоті скелелазів - їм тут, серед валунів, таки добре. Не потрібні вотерклозети і кондиціонери, біля річки й так не дуже парить. .



Повз водоспад і рибалок йду на місце змагань. Тут людно і гамірно, а на скелях аж тісно від спортсменів. Біля кожного - товариш, який страхує. Здалеку це трішечки нагадує вигулювання господарями андроїдних роботів з над-властивостями.



Ну ось,наприклад:


- Давай, Мишаня, давай! Ленка, молодец, лезь дотуда, а там сейчас удобный камешек будет!
Суддя гарчить: підказувати тим, хто проходить маршрут, категорично не можна. Та все одно підказують...



Тіла такі, що Лені Ріфеншталь відібрала б в мене мою сімку, поставила у відео-режим - і знімала б, знімала...


Ще там, біля Ірини, чула, як, вихваляючи її прогрес, ментор з Хмельницького казав:
-Девченки вообще гораздо лучше прогрессируют.
-Конечно лучше, - це вже хтось поруч. - Потому что они технику лучше схватывают. А то придет такой весь из себя в клуб, ааааааааааааа (ричить), 20 раз подтягивается, видите ли. Забьет руки - а потом они его не держат. А девченки только на технику и рассчитывают.


Лізуть повільно, роздивляючись, встигають навіть шуткувати про "команду белых штанов" (ех, ну шкода ж, чому там переважно російськомовні? Западянці з чудовою українською якось забилися всі у правий крайній куток, сидять тихенько, галасу не піднімають...)


Вік - самий різний, від майже дітей до цілком дорослих чоловіків з віялами зморшок в куточках очей.


Ми, всі ті, що внизу, якісь позбавлені м'язів хом'ячки в порівнянні з цими аполлонами.


Здавалося б, картинка як картинка: стоїть хлопець, вгору дивиться. Ага. Тільки він стоїть під кутом в 90 (180?) градусів до скелі, він паралельний землі - і вона йому, здається, зараз теж паралельна. Його задача - кам'яний карниз над головою. Справиться - пройде маршрут. Ні -... Ну, буде ще спроба. До 13-00, коли в провалля каньйону нарешті дістанеться африканської злості сонце, ще далеко.



Він пройде свій карниз - легко, як сомнабула в місячну ніч.


А далі злетить без крил униз - все одно окрилений перемогою над скелею і собою.

Я їм навіть не заздрю - я просто так ніколи не зможу.

Всю потрібну інформацію про турнір можна дізнатись тут

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Архив