Не тягніть з революцією - активістам нудно!
lisichka_ua — 11.06.2010Проте, не виходило писати інакше, як щиро
10 червня в Києві була акція протесту проти ментівського свавілля. Цього разу її розпочали маршем від метро Лук’янівська до Шевченківського РУВС. Акція перевершила всі очікування, та все ж, не виправдала покладених на неї сподівань.
Від початку передбачалося, що чергова акція, яка почалася з чергового маршу, до чергового РУВС не переросте у щось більше, як щось "чергове". Проте, вже сам марш це спростував. За десять хвилин від початку натовп з трьохсот чоловік, який слухняно під заклики самопроголошених організаторів рухався по тротуару – таки насмілився вийти на проїжджу частину.
Міліція (в кількості одного мента попереду колони і чотирьох-п’яти позаду) спробувала цьому перешкодити, але зусилля були чимось на кшталт боротьби слона й моськи, тож міліціянти свої намагання швидко облишили й надалі ображено крокували біля колони.
На підтримку міліціянтів виступила самопроголошена організатор-тамада, намагаючись повернути колону на тротуар – після кількох таких закликів вона отримала від учасників цілком детальну інструкцію її подальшого маршруту зараз і по життю. Контрреволюцію було придушено.
Колона рухалася далі, періодично зупиняючись задля проведення різноманітних імпровізацій.
Далі міліція вирішила все-таки показати зуби. Біля відділу колону чекав міліцейський кордон, вздовж паркану РУВС стояло три ряди «Беркуту», а трохи подалі від них – іще два автобуси з підкріпленням. Втім, виглядало це не надто переконливо...
Невпевнені міліціянти, які кучненько збилися, перекриваючи дорогу до РУВС, ще чоловік сорок "Беркутів". Але не нарваних садистів з "накачаними бровами", а хлопців щойно з учебки, які до кінця і зрозуміти не встигли, чого їх туди занесло...
Задоволення від дійства з боку міліції отримував, певно, лише «майор-полковник» Оніщенко. Він і ще кілька беркутівських начальників весь час, поки складалася напружена ситуація – відсиджувались у машині на відстані метрів так п’ятдесяти від своїх підлеглих. З’являтися начальство почало вже після того, які напруга спала, і стало зрозуміло, що основна маса буде слухняно відсиджуватись на асфальті (на прохання грамотно проголошених організаторів акції). Оніщенко зрадив своїй звичці, і почав кидатися на поодиноких активістів лише після того, як основна маса закінчила акцію і рушила колоною до метро. Поодинокі активісти дружно посилали пана Оніщенка розвідати всі принади сексуально-пішохідних маршрутів.
Міліція, зрештою і не була потрібна. Як свого часу в’язні концтаборів контролювали інших в’язнів, і за рахунок цього дотримувався порядок, так учасники акції достатньо якісно і злагоджено контролювали інших учасників акції. Перетворивши тим самим хороший революційний початок на майже звичайний мітинг...
Самопроголошені і давно призабуті щось розповідали в гучномовці. Переважна більшість була вимушена їх слухати. Більшості було нудно, але на революцію вона вже не була здатна – під кінець навіть вигуки "Ганьба" були чимось екстраординарним.
Звісно, була меншість. Замість трьох сотень незручності міліції спромоглися забезпечити 20 чоловік, які влаштувати хоч і імпровізовану, проте дію.
Звісно, всі й одразу ніколи не кинуться робити революцію. Проте бодай ті, хто все ж таки кинуться, мають бути впевненими, що їх підтримають ті, хто за ними… ?
lisichka_ua для www.bratstvo.info