Екскурсія на завод «Оболонь»: яке пиво роблять із порошку і як заробити 500 грн на сліпій дегустації

ledilid — 31.03.2012 Отже, завдяки невтомному організатору Дмитрові Резніченку (редактор сайту "Народний оглядач") учора ми сходили на екскурсію по заводу «Оболонь».
Прес-тур відбувся посеред робочого дня, який для нас був неробочим, тож ми могли насолоджуватися по повній програмі й екскурсією, і пивом, якого наливали й видавали неміряно :) А що були проблеми з фотографуванням на території, то це зрештою виявилося невеликою втратою. Можливо, навіть здобутком. Бо можна було зосередитися на розповідях і візіях цікавого виробництва, а не концентруватися на фотоапараті.

Скажу чесно (а пост пише пивоман Дмитро): колись я пив «Оболонь», зараз майже не п'ю, але після почутого й побаченого, мабуть, знову включатиму «Оболонь» у свій раціон, доповнюючи ним продукт інших пивоварень. «Оболонці» говорили переконливо, вони стараються, це український, україномовний виробник, і хай бог Гамбрінус продовжить їхні зелено-білі роки.

І да – знаючі люди сказали, що випивати в середньому 1,5 л пивандєра на добу, як це робить Д., - не проблема, якщо організм приймає. Бо в кожного свій рівень. Хех.

Ну а тепер ходімо на екскурсію разом із нами.
До речі, нас там було дуже мало – здавалося, що на шару на мега-пивзавод подивитися-подегустувати прийде хоча б пару десятків блогерів-тисячників, а не п'ять.





Головна контора «Оболоні» на вулиці Богатирській, 3.


Котяра з прохідної. Явно віджерся на пиві.


І на прохідній, і на всіх входах-в'їздах на завод висять знаки-попередження: фотографувати і знімати відео заборонено. Ну що ж. Фоток із нами під час екскурсії та всім, що було навколо, ми отримали більше ста, взявши їх із файлообмінника. Казенний фотограф спрацював непогано. Там, де можна було фоткати, - фоткали тільки ми, ledilidи. Результати такої "кооперації із заборонами" дивіться нижче.

Нашими провідниками були Оксана Пирожок, начальник відділу корпоративних комунікацій, та Оксана Косенко, штатний екскурсовод «Оболоні».
До речі, екскурсії на завод організовують і «не по блату» - були б гроші і група від 15 осіб. Дегустації теж для всіх. Піар на рівні.

На Богатирській у Києві, як кажуть, розташовано найбільший у Європі пивоварний завод. Плакат на вході: «7 тисяч оболонців працюють для 45 мільйонів українців».
Територія підприємства – 15 га.

Завод збудований до Олімпіади-1980 за допомогою чехословацьких спеціалістів. Місце розташування обрали, дослідивши характеристики води (артезіанської) в різних районах Києва. Тут – найкраща. Деякі інші заводи взагалі беруть поверхневі води, а це фу.

До 1986 року підприємство називалося Київський пивзавод №3.

Керівник «Оболоні» Олександр Слободян, фактично - найкрутіший український підприємець українського походження, першим у Радянському Союзі придумав брендувати пиво і замість «Жигулівського», «Російського» та ін. дав пиву назву «Оболонь». Також він придумав назву «Світле», сказав нам директор «Оболоні» з маркетингу Віталій Ткаченко.
Сам Віталій вважає «Оболонь світле» одним із найкращих пив у світі.


Екскурсію починає Оксана Косенко. Нам усім видали "паперові" одноразові халати.

В «Оболоні» є власна солодовня в Чемерівцях Хмельницької області, яка виробляє більше 120 тисяч тонн ячмінного солоду на рік. Запущена у 2008 році як суперсучасна. В неї інвестували 100 мільйонів доларів.


Леся біля картини з чемеровецькою солодовнею.

«Оболонь» - єдина в Україні пивоварна компанія, в якої є власні агрофірми, селекція різних сортів ячменю для власних потреб, - це все з розповіді господарів пивзаводу. Віримо.
Цієї весни під Чемерівцями посіяно 3900 гектарів ячменю під майбутнє пиво на площах компанії «Оболонь-агро».

Сорт пива найбільше залежить від солоду – світлого, темного, горілого, карамелізованого, а це у свою чергу забезпечується різною температурою висушування солоду.


Хміль на «Оболоні» – вітчизняний та імпортований з Чехії й Німеччини.


Перший цех – варильний. Напис на дверях: «Зала варильних автоматів, категорія Д».

Таких цехів загалом п'ять. У цьому цеху – німецьке варильне обладнання фірми Ziemann, встановлене 2009 року. Це найсучасніший цех.



Термін виготовлення партії пива від подрібнення ячмінного солоду й до розливання в пляшки – 14-21 доба. Термін варки солоду займає приблизно 12 годин із паузами, з поступовим підвищенням температури з 45 до 75 градусів.

У варильному цеху відбувається затирання солоду (пророщеного й висушеного ячменю), реакція оцукрювання крохмалю в ячмені під дією ферментів.
Найбільший апарат тут – фільтраційний, він ввідфільтровує оболонки й інші непотрібні залишки ячмінного зерна від сусла.

Сусло різної концентрації кипить у чані з нержавіючої сталі. Далі непотрібні для пива білки осідають під власною вагою, і в наступний чан перекачується вже «чисте», освітлене сусло.

Отримана рідина по трубах перекачується через холодильне відділення в ЦКТ – циліндро-конічні танки, які видно з вулиці. Ємність ЦКТ – до 600 тисяч літрів.
Але про них нижче.

.
Другий і третій цехи на шляху нашої екскурсії. Ці дві великі зали обслуговують усього два оператори на комп'ютерах, які контролюють технологічний процес.
А раніше мужики засипали в цистерни хміль і солод із мішків. На деяких заводах і досі так роблять.


Найстаріший зал. "Перший-другий порядок".

Тут – оболонки мідних варильних чанів, які стояли на «Оболоні» з початку її існування в 1980 році. Зараз їх залишили як ковпаки, тільки для того, щоб показувати під час екскурсій. А всередині – чани, встановлені в 2000-х роках під час модернізації.


Ідемо далі.

Інформація, отримана під час інтерв'ю з журналістської цікавості.
Зараз на «Оболоні» податкова сидить по шість місяців. Просять: ну дайте порушення хоча б на 20-25 тисяч, бо в нас план, якщо не докопати – з роботи виженуть.
Нова фішка фіскальних органів - пропускати підприємство замість податкової через аудиторські компанії зі списку ДПА…

І ще. В останні два роки для «Оболоні» майже закритий ринок у Білорусі. Експорт у цю країну впав на 80% після введення правил ліцензування. Його легко проходять російські та підприємства інших країн, а пиво «Оболонь» після ліцензування в Білорусі стало найдорожчим на тамтешньому ринку.

Нині «Оболонь» має форму власності ПАТ – публічне акціонерне товариство.
Пивзавод отримав приватизаційне свідоцтво №1 у 1992 році.
У 1996 р. структури Ахметова почали нелегальне скуповування акцій «Оболоні», а атаку з наміром заволодіти заводом почали в 2002-му. Відбити напади Ахметова вдалося через суди у 2006 році.


Д.: нє, я два мільярди не вип'ю. Хіба ото мільярд…

Немає жодної великої пивоварної компанії, яка б не зверталася до «Оболоні» з намірами її купити. Найбільше запитів – від «Хайнекена», який єдиний із великих пивних транснаціональних компаній ще не представлений в Україні. Але «Оболонь» усім відповідає відмовою і не проводить переговорів про зміну власності.
Відтак компанія може похвалитися 28-м місцем у світовому рейтингу виробників пива, хоча це суто український виробник, каже Оксана Пирожок.


По цих охолоджувальних трубах пивандєрна рідина йде в ЦКТ, цилідро-конічні танки, де доброджує, а потім із них іде на розлив.
Нелегальних врізок у трубопроводи, кажуть, ще не було.


Ось ЦКТ – вид із вулиці.


Уся наша група.



Скляні пляшки для «Оболоні» виробляють в Рокитному Рівненської області. Там у «Оболоні» є свій пакет акцій.

Пиво «Оболонь» виробляють на трьох заводах: у Києві, Охтирці й Фастові (там завод найсучасніший). Причому «Оболонь світле» варять лише в Києві. Загалом в «Оболоні» по Україні десять підприємств, включно з безалкоголкою.


Ось ця пластикова колба, схожа на фалоімітатор, приходить на завод, уже тут роздувається до розмірів ПЕТ-пляшки, а потім приймає в себе 1, 1,5, 2 літри пива і йде до споживача, який випиває пиво і порожню пляшку викидає… таке враження, що здебільшого на узбіччя, у траву, в ставок, словом, повз урну.

Оксана Пирожок: «Пластик б/у з наших підприємств ми переробляємо на бандажну стрічку й пластикові стільці та столи для кафе. Підприємство з переробки ПЕТ-тари розташоване в Олександрії. Загалом в Україні 188 підприємств розливають напої у ПЕТ-тару, і лише «Оболонь» переробляє пластикові пляшки».

На «Оболоні» є чотири цехи розливу. Нам показали два.


Найбільший в Україні та один із найбільших у Європі – придбаний у німецької фірми КНS – наливає 110 тисяч скляних пляшок на годину.
Він повністю автоматизований. Автоматика розбирає ящики, миє пляшки, автоматичні інспектори визначають ступінь чистоти за багатьма покажчиками, точність наливу і якість наклеювання етикетки.



У цьому цеху, який введено в експлуатацію 2004 року, за зміну працює лише семеро людей (переважно контролюють роботу автоматики). Є лише одна ручна робота – засунути стос етикеток в автомат для наклеювання.

На жаль, під час нашого приходу цех стояв на ремонті – готувався до сезону.



Загалом, оболонське підприємство незмінно нарощувало рейтинг до 2008 року. Далі була криза, податковий тиск і т.п.
Завод працює цілодобово, але різні цехи мають великі перерви у своїй роботі.

Зараз частка ринку пива «Оболонь» в Україні – 26%.
«Оболонь» поступається САН ІнБев («Чернігівське», «Рогань») і "Карлсберг" («Львівське», «Славутич»). Ці великі іноземні материнські компанії дають українським «дочкам» дешеві кредитні ресурси й дешеву сировину, тому почали вигравати конкуренцію – за рахунок демпінгування та ін. «Чернігівське» догралося до того, що за минулий рік має мінус 30% прибутків, кажуть на «Оболоні».

«Але дивно, як, наприклад, можна розливати пиво «Львівське» в Києві або «Чернігівське» - в Миколаєві. Адже в різних регіонах України цілком відмінні характеристики води, і від цього залежить смак», – каже один із керівників «Оболоні».


Під час нашого приходу крутилися конвеєри цеху з розливу пива в пластикові пляшки. У цеху одразу видувають пляшки, розливають у них пиво, закорковують, етикують.


Плакати з виробничої безпеки, залишені з радянських часів – теж для екскурсій.

Оксана Пирожок: «У 1989 році «Оболонь» уперше продала партію пива на експорт – в Англію. Випустили англомовну етикетку і вручну клеїли ці етикетки на пляшки всім заводом – від прибиральниць до гендиректора. Першими в Україні отримали за це валюту й на неї придбали перший етикірувальний автомат.


У дворі підприємства.

Переходимо з виробничих цехів в адміністративні.



Тут нас зустріла, зокрема, заводська зірка - технолог Валентина Якимівна Микусевич, директор «Оболоні» з якості. Вона працює на заводі від часу його заснування в 1979 р.


Цитати від Валентини Якимівни:
«Пиво треба пити свіжим, так само, як любити молоду дівчину».
«Пиво – не коньяк, його не треба довго витримувати».
«Пиво не можна шокувати, кидати в морозильну камеру».
«Пиво спершу треба пити очима».

Спосіб наливання пива в келих, коли він нахиляється, аби зменшити кількість піни,Валентина Якимівна називає варварським. Мовляв, так роблять лише бармени, яким треба лити швидше й бачити рівень наливу. А для смакування янтарного напою його слід лити згори у стоячу склянку – аби піни було багато. Її й потрібно «пити очима».


Додам від себе: піна – це на любителя, звісно, часто хочеться просто найшвидше ковтнути приємну холодну рідину.


Оцей налив у склянку головтехнолог називає правильним.

Про інтер'єр дегустаційного залу. Крім столів, плазмових телевізорів і колекції келихів, тут є

колекція призів «Оболоні».


Зокрема й такі.

А також колекція етикеток.

Найстаріші, ще совдепівські. Страшно подумати – «Оболонь» лила пива «Русскоє», «1812», «Отто»…


Ну з цього я вже дещо пив на почавку 90-х пив…


А ці сорти вже пив повним ходом.
До речі, я типу збираю пивні етикетки (зараз принаймні не викидаю) і з оболонського асортименту маю, мабуть, більше 30%.
І щось тут не помічаю "Оболонь з лимоном", яке я пив і, здається, маю етикетку.


Найновіші.

Ще трохи розповіді Валентини Яківни:
- Від контакту пива з киснем починається процес окислювання, яке впливає на смак.
Щоб зменшити контакт із киснем перед розливом у пляшку накачують вуглекислий газ СО2, а під час розливу пиво його витісняє. Залишок газу виходить із пляшки під час відкривання, а додатково пиво не газують.
У нас усе натуральне. Вуглекислота – це результат природних процесів бродіння, вона виконує роль консерванта. Алкоголь – теж природній і т.д.

(На одному з великих підприємств конкурента «Оболоні», за нашими даними, пиво точно догазовують. Ми думали, що догазовують і на «Оболоні». Але кажуть – ні…)

Пастеризація відбувається для того, щоб убити одиничні клітини дріжджів.
У фільтрованому пиві – всього 5 клітин дріжджів на 0,5 літра. Це добре. У нефільтрованому – аж 250 тисяч на один мілілітр(!).

Цитуємо пані Микусевич далі (відповідь на запитання про «хороше давнє пиво монахів» і його відмінність від нинішнього високотехнологічного пива):
- У хмелі монахів були дикі дріжджі, і те пиво було більше схоже на брагу. Процес бродіння був довшим. А зараз на підприємствах використовуються культурні дріжджі, від їх якості на 70% залежить якість пива.
Кожне підприємство робить своє пиво на власній расі дріжджів. Так, «Карлінг» (єдиний сорт пива, який ми робимо за ліцензією) прислав нам з Англії одну клітину своїх дріжджів, і в лабораторії їх вирощували з пробірки до 5-літрової колби й далі.
Кожна компанія охороняє секрет своїх дріжджів, і ми не знаємо, які дріжджі в конкурентів. Це як мала дитина в кювезі, - каже Валентина Якимівна про збереження і розмноження дріжджів.

В одному мілілітрі рідини із дріжджами для сусла – 120-150 млн. клітин дріжджів.

«Оболонь» починала виготовлення пива з терміном зберігання 7 діб. А коли дійшли до 15 діб – це був «космос».
Але тоді не було такого сучасного обладнання, як зараз, таких миючих засобів, таких якісних інгредієнтів», - ще цитата Валентини Якимівни.

Також наші співрозмовники розвінчали два міфи.
- В Україні ні в кого немає пива з порошку. Нема сенсу це робити.
Так само ми не виготовляємо окремі партії пива на експорт і для внутрішнього споживання. Це нереально, бо весь процес комп'ютеризований, і розділити пиво неможливо.

Валентина Микусевич: «популярність «Оболоні» впала, бо вона стала «немодною». Молодь хоче нові марки і смаки.
Зараз модні малі пивоварні. Але їхній продукт – це просто хворе пиво. І, скажімо, за медовим тоном вони приховують пороки бродіння».


Микусевич і Ткаченко під час лекції-дегустації.

===УВАГА НА ЦИТАТУ!===
Валентин Ткаченко, директор із маркетингу:
- Можливо, від «Оболоні» просто втомилися, бо це найстаріший український бренд, і ми все починали першими. Іноді наші конкуренти іноді просто дублюють наші смаки.
Ви кажете, що смак «Оболоні» зіпсувався? Тоді – парі.
Якщо вашим друзям не подобається смак «Оболоні» й вони обирають інше пиво – давайте домовимося: запросіть 100 своїх знайомих на сліпе тестування. Якщо хоча б 30% із них назвуть пиво «Оболонь» найгіршим із запропонованих, я кожному особисто видам по 500 гривень.
Ми вже проводили такі тестування, і не раз.

І ще Валентина Якимівна:
- Малим пивоварням щастить, що в пиві не розвивається кишкова паличка – бо пиво швидко кисне, і рівень pH не сприяє кишковій паличці. Але якби ви подивилися на те пиво в мікроскоп – ви б якої гидоти там тільки не побачили… А «інакші» смаки пива малих броварень – це і є результат його швидкого окислення.
Згадайте, яке було на смак «Жигулівське» в часи СРСР? На Заході тоді варили вже зовсім інше пиво, якісне, а в нас чани мили швабрами. А в трубі чи в танку – досить поверхні бути хоч трохи не гладкою, як там починають розвиватися мікроорганізми, що псують смак пива. У нас же смак «Жигулівського» досі згадують із ностальгією як щось прекрасне.

Зрештою, зійшлися на тому, що кожна людина обирає власний смак пива.
Хтось – «ідеальний», хтось – занадто окислений через недотримання технології, хтось – медовий, яким приховують пороки бродіння. Більшість любить світле пиве, мало хто – темне, воно в Україні останнім часом користується дедалі меншим попитом…
На «Оболоні» принаймні запевняють, що їхнє пиво виготовляється з дотриманням усіх найсучасніших стандартів, і тому має бути найкращим.
То ж будьмо.

P. S. Із лівого краю оболонського комплексу є фірмовий магазин (Богатирська, 1).
Там продають пиво і Ко трохи дешевше, ніж скрізь.


А ще продають спортивну форму й атрибутику ФК «Оболонь», хай продовжаться її роки в прем'єр-лізі.

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Ранее
• Архив