DANCE TONIGHT! REVOLUTION TOMORROW! -
xavisx — 20.05.2010 Написал соседке сочинение на тему "Роль історичних пам`яток у духовному розвитку суспільства". Надеюсь, ее не выгонят со школы за такой текст:DІсторія це боротьба. Майже завжди нерівна, майже ніколи із щасливим кінцем. Традиційний, "загальноприйнятий" погляд на історію вчить вшановувати лише ті сторінки, епізоди та ідеї, які вигідні владі. Це настільки очевидно й безхитрісно, що навіть не помітно. Зазвичай те, що знаходиться найближче до наших очей, видно найгірше. Не вірите? Не
так давно трагедія 32-33 років була геноцидом, а Степан Бандера - героєм України. Змінилася влада, змінилася й істина: віднині не було ні геноциду, ні героя Степана Бандери. І питання навіть не у тому, як краще назвати сумну подію чи оцінити постать політика з минулого.
Історія це постійна боротьба володарів і підлеглих, рабів та їх хазяїв, робітників та роботодавців... Нас вчать дивитися на історію, як на красиву картинку з казкового минулого, проте не вчать її критично оцінювати. "Київська Русь була однією з наймогутніших держав середньовіччя" - після такого твердження ми нібито маємо відчути гордість... гордість за що? За те, що купка княжої знаті, володарів землі та духовенства, купаючись у розкоші за рахунок невтомної праці кріпосних селян, спрямовувала в усі боки озброєну рать? Якась сумнівна гордість. Проте знаходяться ж такі, що вважають подібну історію гідною
для наслідування!
В часи середньовіччя найкраще за все легітимувала феодальну владу християнська церква. Її політична складова наголошувала: будь-яка влада є божественною, будь-яка непокора їй є гріхом. Руські правителі, вочевидь, добре засвоїли вигоду від цього, а отож новою вірою на нашій землі стало християнство зі своїми помпезними соборами, монастирями та пишним внутрішнім убранням. Золоті верхівки хрестів і куполів, білі стіни дзвіниць частково збереглися до наших днів. Які відчуття вони б мали викликати? Особисто я не можу відповісти на це питання. Софія Київська пройшла крізь тисячу років і вистояла в жахливій війні. Що вона символізує? Милостивого бога, в той час як мільйони людей падають жертвами в жахливих війнах? Любов до ближнього, в той час як ринкова економіка змушує людей жадати розорення своїх сусідів? Милосердя, в той час як ціла країна, перебиваючись недоїдками, обслуговує пишне застілля купки володарів?
Історичні пам`ятки мали б наразі нагадувати людям, наскільки жахливими були помилки наших предків, і спонукати не допускатися їх вдруге. Це був би дійсно неоціненний вклад в культуру та моральність нашого народу. Натомість все перекрутили так, ніби пам`ятки минулого виправдовують злодіяння нових феодалів, патріархів та інших володарів... Я вважаю, що істинно корисним для духовного розвитку нашого суспільства може бути лише критичний, безпристрасний, науковий погляд на історію, культуру та її спадщину. Дивлячись на величні стіни стародавніх храмів та золоченість його вбрання, ми мали б пригадати,
що вони були фортецями захисту права князів володарювати над простими людьми. Чи багато знайдеться людей сьогодні, які б розуміли це, якщо кожен другий радше забуде про голос науки, тричі перехреститься та забуде про свою несвободу, впадаючи в екстаз віри?
Що таке духовний розвиток, як не усвідомлення себе вільною, самостійною часткою братерського, рівноправного суспільства? Якщо духовність це віра в те, що наші душі належать комусь там нагорі, то яку користь це може принести? Настав час вирішити, яка з цих двох духовностей нам потрібна, якщо ми не хочемо жити й розвиватись надалі,
як свідомі та незалежні люди, а не як орда засліплених нісенітницями рабів та жебраків.
|
</> |