Берн-Ліон ч2 (або Французький триллер ч.1)

logvynenko — 07.11.2010  Я стояв на кільці, один виїздів якого - був на автобан на Ліон.
за хвилин 10 жодної машини. По автобану теж рух досить непомітний, але хоч щось є.
Тож я пішов вниз і почав стопити ідучи вперед і сподіваючись знайти хоч якусь заправочку попереду.
Довго я не пройшов - попереду стала машина, я почав бігти в її бік.
Автобан, звісно не освітлений, тож не видного кого там стопиш, тож я собі побіг,
але блискавка вдарила мені в чоло - над машиною заблимали синьо-червоні вогні
Це поліція! Шо робити?
цілком механічний рух - розвертання в інший бік і біг...
я біг згадуючи чиїсь слова кількома днями раніше, чиї, згадати не можу досі,
слова про те, що вони не стріляють, але штрафи виписують, тож краще - втекти
я біг і з надією, що ну невже вони поїдуть на Автобані!! по зустрічці!!
 але вони просто тупо розвернулись і без напруження мене наздогнали.

Мєнти виявились омріяними для україни міліціонареми до євро-2012,
вони спробували звернутись до мене італійською,  французькою, німецькою,
а коли я нарешті відхекався і сказав інгліш - спокійно заговорили англійською.
всередині мене колотилось шось, вони не хотіли говорити багато, на питання відповідали одним словом,
очевидно, англійська в них далеко не найкраща.. ну але блін!

За те, що я від них тікав як останній прідурак - вони посадили мене в машину і почали кудись дзвонить
і пробивать мене по базам, смішно було, коли вони запитували - Allamok - it`s  first name?
Shengeni Alamok - це угорською Шенгенська віза. вони розглядали чомусь її, а не першу сторінку)
Але я не сміявся, мене все ще не попускало, хоча вони і сказали вже - фо ю, онлі інформейшн...
тобто попередження... хуууух... 
і от вони мене везуть туди, звідки я прийшов, на кільце, де лишають і пояснюють, що означають знаки французькі)
дякую, ага.

там я вже стопив не лише в бік Ліону - мені було рілі пофіг, куди їхати, серце страшенно боліло,
кажись в ньому вмерло одночасно багато нервових клітин)

зупинився чувачок.. він готовий був просунути мене вперед рівно на два кілометри..
хвилин 10 він це пояснював мені французькою і врешті показав на мапі ))

ще кілька людей - в Цюрих і Берн.. мимо каси...

нарешті зупинилась дівчинка :) вона розмовляла англійською, але це така французька англійська насправді..
тож я розумів її тєжко.. як пойняв - вона працює в якомусь нічному закладі адміністратором і от - повертається з роботи.
вона завезла мене на заправку, на якій в мене не було шансів..
машини так рідко проїжджали, а ще рідше - заїжджали на заправку..
я випив дві кави.. була третя година ночі. жодного стільця, ані лавочки - нічого...
я вдягнув два светри, закутався в шалик.. і пішов бродити околицями.. там був зачинений рістаран, зачинена ще одна заправка...
темний темний автобан, на якому стати було б зараз ризиковано.
але шо мене зупинить? я став в такому місці, де ще і автобан наче і вже в'їзд на заправку..
прямо на знаку обмеження швидкості на в'їзді.. ну, типу які претензії? :)
але одна машина в 5...10 хвилин... я танцював, співав, зарядку робиу... але врешті все набридло..
і я пішов... спати!
поклав рюкзак на підлогу, сів на те місце, де нема ноута, а є спальник, охопив голову руками і заснув...
раз по раз в цьому невеличкому закутку з'являлась жива істота, яка прагнула заплатити за пальне,
я питав - чи не до Ліону - і, здається, навіть не чекаючи на відповідь, засинав...
віра і сили залишили мене до ранку..
мені було дуже якось незручно перед тим хлопцем, який працював усю ніч на заправці і не спав, а я прямо перед його носом...
він, звісно, мені нічого не сказав, а я не просто тупо як бомж вмостився, щось купив, потім ще...
але, думаю, я напрягав його дуже.. і в україні таке було б неможливо,
в україні кожен працівник заправочки - король всесвіту, кожен бюрократ і прибиральник, що має владу хоча б на кінчику нігтя
тут купа виродків, купа лайна і своїх ідіотських заморочок,
але тут я як ніколи відчуваю, яким гівном є зараз українська біомаса,
яка обертається між партіями, рухами і кабінетами, або працює на заводах шахтах і водіями маршруток,
тут як ніколи я відчуваю, що янукович - це посланець від бога, це мессія, який, можливо, розбудить цю біомасу

...в швейцарії, наприклад, я хвилини дві розглядав карту, а тоді помітив, що біля мене стоїть машина, яка не може заїхати через мене у двір, а за цією машиною вишикувалось ще п'ять, які стали, бо я стою і розглядаю карту.
і знаєте що? жоден водій не додумався налякати мене клаксоном.
за час перебування у Швейцарії я жодного разу не чув БІ БІІІ
і це про щось говорить
коли я думаю про Челябінськ, я згадую ситуацію, коли водій, повертаючи в зелений поворот,
під'їжджає впритул до бабусі, яка йде на своє зелене світло і починає бібікати, відкриває вікно
матєріцца і махає кулаками...

у франції ситуація вже трішки гірша, тут небагато русскіх, зате повно арабів.
і от о 6 ранку я прокинувся і стопив перед заправкою. стало двоє - алжирців.
на перший погляд вони здалися мені цілком адекватними.
але я стараюсь не сідати до двох чоловіків, вибачайте, але підозрілої національності,
втім тут я вже стояв занадто довго.

тож я сів.
і це було дуже великою помилкою.
пацани не розмовляли англійською крім кількох слів,
серед яких були шіт фак шат ап і інші :) це весь їх словниковий запас
200 км вони устрашали мене поглядами з американських бойовиків
і вели машину як тру Таксіст Бєссона
тобто арабські мавпочки - а вели себе вони саме так
схавали саме ці два соціальні стереотипи, але десь поближче до Ліону
я почав звертати більше уваги на їх поведінку
вони закрили автоматичними жалюзями заднє вікно
і пришвидшились з 200 до 240.
ліон був ще 20 км вперед, але перед знаком парніша поїхав ще швидше
щоб я не помітив, і звернув з автобану
зовсім не в ліон
під час цієї поїздки вони переговорювались ще з двома машинами
я панікував, долоні мокріли :)
алжирці поїхали на червоне, щоб я знову ж таки не помітив знаку,
вони стали серйозними і вже не "жартували" по-арабськи
зараз я думав про те, що стрес, пов'язаний з копами - це були квіточки.
я попросив вийти - вони сказали - почекай, ось вже ліон..
сказали не англійською, але я зрозумів.
в такі моменти мова - не має значення.
алжирці звернули в тупік, за ними стали ще дві машини
щось було не так - я зрозумів - у цьому дворі був хтось зайвий
це був мій шанс. я різко вийшов - встиг навіть сказати сєнк-ю-бай,
аби не виглядати наляканим, цього не можна було допустити,
я вийшов, вони щось кричали, я не зрозумів, я пішов душе швидко
всі шестеро вийшли з машини, і спробували мене зупинити,
але мені пощастило, знизу їхала ще одна машина і вони зупинились,
я йшов по крутому спуску вниз і не відчував ніг
я відчував, точніше, їх відсутність.. абсолютну відсутність тіла.
наступного дня я вже не сів до чорних, я знаю, що французи вести себе так не можуть,
хоча, тут арабів стільки, що французи дуже швидко асимілюються.. 
я не знаю, як було раніше, не можу судити.
але французи виглядають вмираючою нацією, як кияни, наприклад,
власниками квартир і поки що - престижних професій, поки що...
ні, я не расист, ні в якому разі.
мені просто прикро, що велика культура витісняється абсолютним безкультур'ям, дикістю.

з ліону до парижу я їхав з чеченцями. це була незабутня подорож розмов про війну, але згодом про це,
в наступній серії)))
за тиждень в моїй голові накопичилося більше інформації, емоцій, аніж за весь попередній рік,
аби її ретранслювати треба дні чи навіть місяці для переварювання,
а такі історії, як ця - нічна, не зупиняють, а лише загострюють подорожній азарт.

я в Парижі! А завтра зранку - в Брюссель їду!
сьогодні раненько я купив квиток на метро і їздив по колу - спав.
найближчу ніч поки нема де ночувати, щось парижани на каучсьорфі непідйомні якісь..
в Брюсселі теж шукаю активно...

всьо, пішов я в Лувр чішо. дощ, якраз, здається, закінчився :)

Оставить комментарий

Популярные посты:

• Архив